2.2

Дар'я

Тьмяний вогник свічки, що залишилася на столі у вітальні, ледь блимав, розрізаючи напівтемряву. Постать Романа в дверях спальні здавалася величезною. На ньому були лише піжамні штани, які низько сиділи на стегнах, відкриваючи погляду косі м'язи живота та чітку лінію талії. Він стояв, широко розставивши лікті й упершись руками в боки, мовби заповнюючи собою весь простір.

Я дивилася на нього з сумішшю жаху та дикого збудження. Одна моя рука мимоволі торкнулася шиї, де скажено пульсувала кров, інша лягла на живіт, намагаючись вгамувати тремтіння. Я почувалася загнаною в пастку. Але чи справді я хотіла з неї вийти?

— Закричиш? — спокійно запитав він, роблячи крок до мене.

— Не знаю, — чесно зізналася я, відчайдушно хитаючи головою.

Між нами залишався заледве метр. Тепер я бачила кожну деталь його тіла, і мусила визнати: ще жоден чоловік не пробуджував у мені жінку так сильно, як він.

— Навряд чи, — прошепотіла я.

Тоді його лалоні взяли моє обличчя в полон. Він обережно закинув мою голову назад, готуючи до нового поцілунку. Заплющуючи очі, я видихнула:

— Ні, я не буду кричати…

Цього разу не було жодних вагань. Його губи злилися з моїми в палкому поцілунку. Роман повністю володів моїм ротом, і я без спротиву відкрилася йому назустріч, остаточно підкорившись цій чарівній силі. Наші язики зустрілися. Він досліджував мене вдумливо й наполегливо, наче шукач, що нарешті знайшов свій скарб. Його руки міцно тримали мене за поперек, притискаючи до себе так щільно, ніби ми мали стати одним цілим.

Коли з мого горла вирвався тихий стогін нетерпіння, він знову припав до моїх губ, водночас дратуючи і задовольняючи мою спрагу. Мої руки самі собою зімкнулися на його шиї. Не розриваючи обіймів, ми впали на ліжко.

Припіднявши голову, Роман жадібно дивився на мене.

— Яке чудове волосся… темне, шовковисте, — його пальці заплуталися в моїх кучерях. — Твоя шкіра неймовірна, Дашо. А очі… Боже, яка ж ти гарна. Поцілуй мене ще, благаю.

Мене не треба було вмовляти. Я запустила пальці в його жорстке волосся і притягнула до себе. Наші губи, гарячі й вологі від бажання, зустрілися знову. Роман почав засипати поцілунками мою шию, пестячи мочку вуха язиком, поки мої пальці досліджували його мускулисті плечі. Його рука ковзнула під мою кофтинку, безпомилково знайшовши шлях до грудей. Коли його пальці торкнулися соска, який давно чекав на цей жест, я вигнулася дугою.

— Романе… — застогнала я.

І раптом у голові наче щось вибухнуло. Холодний душ реальності протверезив мене в одну секунду. Що я роблю? Я познайомилася з цією людиною годину тому! Я навіть не знала про його існування, а тепер лежу з ним у ліжку й дозволяю... ні, благаю його про цю солодку розпусту! Це не просто поцілунки. Так не поводяться знайомі чи навіть друзі. Так кохаються... З абсолютно чужою людиною?!

Я що, зовсім з’їхала з глузду? Цьому треба покласти край. Зараз же!