Глава 10. Шанс на життя

Макс

Це був самий щасливий день в моєму житті. Стільки любові, тепла та задоволення я ніколи не відчував.

Невже це я був настільки сліпий, що не бачив почуттів Віки? Чи це вона їх так професійно ховала за маскою дружби?

Дружба. Зараз це слово викликає тільки сміх у мене. Згадуючи роки нашого спілкування - розумію, що дружба давно переросла у симпатію, симпатія - у почуття. 

Мене завжди приваблювала Віка. І я знав це, та сумнівався в її взаємних почуттях. Цей козел Сергій дав мені просто гарний привід не зважати на можливі відмови Віки. 

Я чітко розумів, що вона не буде його. І вчора після бару хотів просто поговорити, та її погляд. Аромат. Ці очі. Вона повністю поглинула мене, і я перейшов ту межу.

Наша ніч була особлива. Я знав, що для Віки це буде вперше, тому вклав всю свою ніжність, на яку тільки був здатен. І це було неймовірно.

Складно пояснити, але близькість з дівчиною, від якої у тебе мурахи по тілу, перевертає усе твоє уявлення про інтим. Ця ніч показала мені як може бути, які відчуття я можу відчувати. І тепер я не зможу бути іншим, чи сприймати жінок інакше. 

Після ночі я думав, що це пік задоволення, але був ще ранок, а потім день. Віка така мила, коли бентежиться. Вона така чарівна. Вона моя.

Звісно, мене турбують її сумніви щодо нас та наших відносин. Розумію, що для неї це все дуже швидко. Та я уже нікуди її не відпущу. Просто не зможу.

Мабуть, я захворів. І це уже не лікується. Та усі мої думки зараз про неї, про поцілунки в кав'ярні, про обійми в парку, про дотики, про флірт, про спокій поруч з нею. І навіть зараз - сидячи в кабінеті слідчого я ніяк не можу сконцентруватись на справі, усі думки поруч там, біля неї.

Коли мені зателефонувала мама в істериці, що тата забрала поліція - я був злий. На тата. На цей дзвінок. Ну чому саме так, чому саме в цей день?

Коли слухав маму я уже розумів, в чому справа. Я ж попереджав його, і не раз.

Тато працює директором компанії, що побудував дідусь з нуля десятки років назад. Вони займаються перевезеннями. Дід відійшов від справ як раз пару років тому, але досі тримає все під контролем. Усе. Окрім фінансів. Тут він цілком довірився своєму синочку.

Одне питання, навіщо? Невже дід не бачить який його син кретин? 

Про те, що мій батько кретин я дізнався рік назад. Тоді я шукав свої документи в його кабінеті і натрапив на звіти компанії. І те, що я побачив привело мене в сказ. Як виявилось, ці звіти були реальними, а от те, що бачив мій дід - фальшивка. 

Батько економив на всьому. Малював цифри. Брехав податковій. Брехав дідові. Брехав навіть собі, переконуючи, що все під контролем. І мені здається робив усе, щоб компанія просто стала банкрутом. Уся фінансова модель була побудована на повітряний кулі. І пробити її могло будь що. Навіть дрібʼязкова перевірка податкової. 
І я намагався донести це батьку, та він кричав, що у нього все під контролем. Що у нього звʼязки, що усе буде гаразд.

Ага, бачу я, як усе гаразд

Сьогодні вранці перевірка все ж таки приїхала в компанію, ну і усе розсипалось. І усі ці звʼязки виявились такою ж повітряною кулею.

А тепер мама в істериці вимагає від мене, щоб я витягнув його. Ще кричить, що усе це не правда. Звісно, важко повірити, що твій чоловік бовдур, і тепер усе ваше майно буде не вашим. 

Але що міг зробити я? 

Знайти адвоката? Цим питанням вже зайнявся дідусь. 

Битися в істериці, і кричати, що це брехня? Цим займається мама.

Тому мені просто залишалось чекати поки цей цирк закінчиться і я зможу опинитись в обіймах моєї принцеси. Після допиту у слідчого, до речі не зрозуміло навіщо мене опитували, до мене підійшов дід.

- Це правда. Усе, що загрожує нам - правда. Твій батько знищив те, що я будував роками, - його голос був тихим, аж занадто. Дід хвилювався, та намагався цього не показувати, - тепер усьому кінець. Потурбуйся про маму, синку.

Я не зрозумів чому він сказав останнє речення. Та уже через мить дід присів на диван і схилився. Його очі були закритими. Я подумав спочатку, що йому стало погано. Що він просто закрив очі перевести дух.Та проходили секунди, а він не рухався. Дідусь втратив свідомість. Я відразу ж підбіг до нього, і видихнув, коли відчув його пульс. Та він був дуже слабкий.

- Швидку! Викличте швидку! Терміново, - я кричав на весь відділок.

Купу народу збіглось. Навколо почалась паніка. Мама ще в більшій істериці. Хтось викликає швидку. А я просто тримаю дідуся на руках і нічого не роблю. Я молюсь тільки про одне. Живи. Я не можу тебе втратити. 

Коли приїжджають лікарі і забирають діда, я їду з ними. У лікарні дізнаюсь, що у дідуся стався інфаркт. Серце не витримало таку кількість стресу. 

Але головне - він живий. Дідусь живий.

Усю ніч я проводжу у лікарні, поруч з ним. Я дуже злякався, що міг втратити його. Що дідуся могло не стати. Ні. Тільки не його. 

Саме дід навчив мене бути чоловіком. Відстоювати себе. Саме на їх прикладі з бабусею я зрозумів, що таке кохання та сім'я. Я не можу втратити його.

Під ранок дід прийшов до тями. Переконавшись, що він йде на поправку - вирішив, що варто привести себе до ладу. 

Я поїхав додому. І яким було моє здивування, коли я побачив Аню під своїм під'їздом. 

- Що ти тут робиш?

- Максик, нарешті. Ти не відповідаєш на мої дзвінки та повідомлення. Я так хвилювалась.

Від її торохту та писку у мене починає голова боліти. Та зараз я розумів, що це саме той час, щоб поговорити з Анею, та чітко дати зрозуміти, щоб ніяких планів щодо мене вона не будувала. 

- Як бачиш зі мною все гаразд. Я хотів би з тобою поговорити.

- Так, звісно. Я також хотіла обговорити з тобою дещо. Можливо піднімемось до тебе і за чашкою кави це зробимо?

- А на вулиці розмова не так піде, чи що?

- Я просто. Макс, мені потрібно в туалет.

- Ну гаразд, ходімо.