Глава 9. Мить кохання, чи брехні?

Глава 9.

Віка

Я прокинулась від сонячного променя, що просочилось крізь штори. Перша моя думка була, невже це правда сталось? Невже ця ніч - не сон? Та ниття внизу живота дало зрозуміти, що це було насправді. 

Вчора ввечері я і подумати не могла, що усе так перевернеться у моєму житті. А думка про те, що Макс буде тим єдиним, взагалі не вкладась мені в голову. Я просто не дозволяла собі і мріяти про таке.

Але це сталось. 

Коли в барі я почула питання від Ані про поцілунок Сергія - чітко зрозуміла, що я не хочу, щоб саме він став особливим чоловіком для мене. І тоді, жартома, але подумки записала себе до монастиря, чи уявила, як багато у мене буде котів.

Та життя цікава штука. Макс трьома словами перевернув усю мою свідомість. Він вибив усі мої сумніви. 

Ти. Була. Моя.

Мені досі не віриться, що я почула ці слова від нього. Я довірилась, інакше і бути не могло.

Я кохаю його.

Ця ніч завжди буде особливою для мене.

Я не могла і подумати, як саме це відбувається. До цього читала, чула різні відгуки, але в житті усе виявилось інакше. Макс був дуже чутливий, обережний зі мною. Його турбота розтопила моя серце і я призналась йому.

Уже лежачи, після сексу, я тихо прошепотіла.
“ Я давно уже тільки твоя”. 

Я не знаю, чи чув ці слова Макс, але я їх сказала. З думок мене вирвав голос Макса:

- Прокинулась вже. Як почуваєш себе? Нічого не болить, - його теплий голос огортав мене турботою, і моя посмішка не поспішила себе чекати.

- Все гаразд. Трохи живіт болить, але почуваю себе чудово.

Він стояв при вході в кімнату. На ньому був тільки рушник, а краплі води спадали по його тілу. Він неймовірно гарний. І ця його посмішка...

- Ти принцеска, - Макс підійшов ближче, присів біля мене, взявши за руку сказав, - дякую, що довірилась мені. Та обіцяю, що наступні рази будуть в рази приємніші для тебе.

Я лише опустила очі й відчула, як щоки моментально стали гарячими. До цієї ночі я тільки цілувалась з хлопцями. І то, зараз розумію, що це зовсім не те, як цілує Макс. 

Він подарував мені новий світ, відкрив нові відчуття. Як тільки згадую деталі ночі, відразу мої щоки вкриваються рум'янцем. І ще цей погляд, що пронизує мене ще більше.

- Не дивись так, - я сказала це опустивши очі. А коли побачила, що на мені нічого окрім коврди, натягнула її ще вище.

- Маленька, тобі немає чого соромитись. Ти чарівна. І від тепер ти тільки моя. 

- Макс...

- Ні, послухай. Тепер ти моя дівчина. І тільки моя. Не тому, що щось сталося цієї ночі. А тому, що я хочу бути поруч із тобою щодня. Хочу зустрічати з тобою ранки, сперечатися через дурниці, готувати тобі каву й знати, що ввечері ти повернешся до мене.

- Але це все швидко. Зрозумій мене. Тільки вчора ти був поруч з іншою, а сьогодні мені говориш такі слова.

- Вік, у мене ні з ким нічого немає, і бути не може. Ти подобаєшся мені, і уже не перший день, чи навіть рік, - на цих словах він посміхнувся, а я затамувала подих. - Я хочу, що ти стала моєї дівчиною. Офіційно. Ти згодна?

У горлі став комок.

- Це дуже неочікувано. Та ти просто зараз доведеш мене до сліз.

- Це будуть сльози щастя?

- Так. Це будуть саме вони. І ти також мені подобаєшся. Просто це дуже швидко, зрозумій мене.

- Гаразд. Тоді вернемось до цієї розмови пізніше.

Я мовчки обійняла його.

Так ми пролежали ще кілька хвилин. Ніхто не поспішав вставати. Здавалося, ніби час навмисно сповільнився, щоб ми могли запам'ятати цей ранок.

Першим піднявся Макс.

-  Лежи. Я зараз.

- Ти куди? - та Макс мовчки вийшов з кімнати, наостанок кинувши мені повітряний поцілунок.

Я не знала, як себе вести, як реагувати на його слова. Ми знайомі з ним не один рік, і тільки зараз він говорить про свої почуття. 

Моє серце дуже хотіло довіритись, пригнути у це з головою, але вир думок заважали. Полежавши ще пару хвилин, я вирішила, що сьогодні я не буду думати ні про що. Хочу провести цей день чудово, а завтра уже будемо приймати рішення.

Виходячи з кімнати я почула, як Макс порається на кухні. Десь дзенькнув посуд, зашипіла кавоварка, відкрилися дверцята холодильника.

Я вирішила дати собі час, і зазирнула у ванну, щоб привести себе до ладу. Через десять хвилин я вийшла на кухню, де застала наймилішу картинку. Макс накривав нам на стіл.

- Сніданок для найкрасивішої дівчини.

- Макс...

- Без заперечень.

На столі були гарячі круасани, омлет, полуниця й дві великі чашки кави.

- Ти сам усе зробив?

- Круасани купив учора. Решта - мої кулінарні таланти.

Ніколи раніше не доводилось куштувати його їжу, так коли спробувала омлет - це було дуже смачно.

- Дуже смачно.

-  Я ж казав.

- Не хвалися.

- Маю право. Сьогодні чудовий ранок.

Ранок і справді був чудовий. Ми сміялися, годували один одного шматочками круасана, сперечалися, хто сьогодні митиме посуд, хоча обоє знали, що цього не станеться, обговорювали дрібниці.

Зі сторони ми виглядали справжньою парою.

Після сніданку я вирішила встати, та почати прибирати зі столу. Лише зробила кілька кроків, як відчула незручність і трохи скривилася.

Макс одразу це помітив.

- Боляче?

- Трохи.

- Іди сюди.

Він узяв мене за руку так обережно, ніби боявся зробити ще болючіше. Потім одним рухом відірвав від підлоги та поніс у залу.

- Не поспішай. Сьогодні нікуди не біжимо.

Його турбота змушувала мене червоніти більше, ніж будь-які компліменти.

- Мабуть, сьогодні нам варто побути вдома. Припишемо тобі постільний режим.

- Макс, з яким пір ти записався у лікарів? 

- Я ваш персональний лікар, принцеса Вікторія.

Я засміялася.

- Гаразд, тоді побудемо сьогодні вдома.

- От і добре. Бо я не хочу, щоб хтось інший бачив тебе такою.