Глава 9. Мить кохання, чи брехні?

Віка

Я прокинулась від сонячного променя, що просочилось крізь штори. Перша моя думка була, невже це правда сталось? Невже ця ніч - не сон? Та ниття внизу живота дало зрозуміти, що це було насправді. Спогади про вчорашній вечір спалахом пронеслись в моїй голові.

Ще вчора вранці, коли збирала свій образ на матч, чи коли фарбувала вії, чи коли сварилась з Сергієм, я і подумати не могла, що усе так перевернеться у моєму житті. А думка про те, що Макс буде тим єдиним, кому я зможу відкрити не тільки свою душу, але і тіло, взагалі не вкладась мені в голову. Я просто не дозволяла собі і мріяти про таке.

Але це сталось. Це правда сталось.

Коли в барі я почула питання від Ані про поцілунок Сергія - чітко зрозуміла, що я не хочу, щоб саме він став особливим чоловіком для мене. І тоді, жартома, але подумки записала себе до монастиря, чи уявила, як багато у мене буде котів. Вчора думки про самотню старість мені здавались більше реальними, ніж те, що Макс буде першим моїм чоловіком.

Та життя внесло свої фарби. Макс трьома словами перевернув усю мою свідомість. Він вибив усі мої сумніви. 

Ти. Була. Моя.

Мені досі не віриться, що я почула ці слова від нього. Я довірилась, в ту мить інакше і бути не могло.

Я кохаю його. Я чітко знала це до цього, але вчора дала можливість цим словам стати реальними.

Ця ніч завжди буде особливою для мене.

Про першу близькість я читала в книгах, чула різні розповіді подруг та знайомих. По словах Ані це взагалі мав бути суцільний жах та біль, але в житті усе виявилось інакше. Макс був дуже чутливий, обережний зі мною. Його турбота розтопила моя серце і я призналась йому.

Уже лежачи, після сексу, я тихо прошепотіла.
“ Я давно уже тільки твоя”. 

Я не знаю, чи чув ці слова Макс, але я їх сказала. Мені хотілось б почути щось від нього в ту мить. Дізнатись яка його думка на це, та я боялась почути щось не те. Чи дізнатись, що для нього це усе не так серйозно. З думок мене вирвав голос Макса:

- Прокинулась вже. Як почуваєш себе? Нічого не болить? - його теплий голос огортав мене турботою, і моя посмішка не поспішила себе чекати.

- Все гаразд. Трохи живіт ниє, але почуваю себе чудово.

Він стояв при вході в кімнату. На ньому був тільки рушник, а краплі води спадали по його тілу. Він неймовірно гарний. Його тіло мало ідеальну будову, ці м'язи приковували мій погляд з кожною секундою все міцніше. Я думала, що буду соромитись його, та ця ніч змінила мене. І тепер я хочу дозволяти собі насолоджуватись ним. А ця його посмішка... Як я раніше могла не помічати наскільки він гарний?

- Ти принцеска, - Макс підійшов ближче, присів біля мене, взявши за руку сказав, - дякую, що довірилась мені. Та обіцяю, що наступні рази будуть в рази приємніші для тебе.

Я лише опустила очі й відчула, як щоки моментально стали гарячими. До цієї ночі я тільки цілувалась з хлопцями. А переходити на наступний рівень завжди боялась. Або просто відчувала, що то були не ті - з ким варто було. І ще зараз розумію, що ті поцілунки чи близькість, що була в мене - було не серйозно. Те як цілує Макс викликає бурю в мені. 

Він подарував мені новий світ, відкрив нові відчуття. Як тільки згадую деталі ночі, відразу мої щоки вкриваються рум'янцем. І ще цей погляд, що пронизує мене ще більше.

- Не дивись так, - я сказала це опустивши очі. А коли побачила, що на мені нічого окрім коврди, натягнула її ще вище.

- Маленька, тобі немає чого соромитись. Ти чарівна. І від тепер ти тільки моя. 

- Макс...

- Ні, послухай. Тепер ти моя дівчина. І тільки моя. Не тому, що щось сталося цієї ночі. А тому, що я хочу бути поруч із тобою щодня. Хочу зустрічати з тобою ранки, сперечатися через дурниці, готувати тобі каву й знати, що ввечері ти повернешся до мене.

- Але це все швидко. Зрозумій мене. Тільки вчора ти був поруч з іншою, а сьогодні мені говориш такі слова.

- Вік, у мене ні з ким нічого немає, і бути не може. Ти подобаєшся мені, і уже не перший день, чи навіть рік, - на цих словах він посміхнувся, а я затамувала подих. - Я хочу, що ти стала моєї дівчиною. Офіційно. Ти згодна?

У горлі став комок.

- Це дуже неочікувано. Та ти просто зараз доведеш мене до сліз.

- Це будуть сльози щастя?

- Так. Це будуть саме вони. І ти також мені подобаєшся. Просто це дуже швидко, зрозумій мене.

- Гаразд. Тоді вернемось до цієї розмови пізніше.

Я мовчки обійняла його. Так ми пролежали ще кілька хвилин. Ніхто не поспішав вставати. Здавалося, ніби час навмисно сповільнився, щоб ми могли запам'ятати цей ранок.

Першим піднявся Макс.

-  Лежи. Я зараз.

- Ти куди? - та Макс мовчки вийшов з кімнати, наостанок кинувши мені повітряний поцілунок.

Я не знала, як себе вести, як реагувати на його слова. Ми знайомі з ним не один рік, і тільки зараз він говорить про свої почуття, і ще після ночі. Чому він раніше мовчав? 

Моє серце дуже хотіло довіритись, пригнути у це з головою, але вир сумнівів заважали. Полежавши ще пару хвилин, я вирішила, що сьогодні я не буду думати ні про що. Досить тих сумнівів та страху. Я і так довго тримала це в собі. Хочу довіритись, хоча б сьогодні. Я вирішила, що хочу провести цей день чудово, без страху, а завтра уже буду усе зважувати, аналізувати та приймати якісь рішення.

Виходячи з кімнати я почула, як Макс порається на кухні. Десь дзенькнув посуд, зашипіла кавоварка, відкрилися дверцята холодильника.

Я вирішила дати собі ще трохи часу, і зазирнула у ванну, щоб привести себе до ладу. Через десять хвилин я вийшла на кухню, де застала наймилішу картинку. Макс накривав нам на стіл, це був перший наш спільний сніданок.

- Сніданок для найкрасивішої дівчини.

- Максе...

- Без заперечень.

На столі були гарячі круасани, омлет, полуниця й дві великі чашки кави.

- Ти сам усе зробив?