Глава 5. Побачення не за бажанням

Віка

- Віка, Сергій - це чудовий варіант. Ну ти сама бачиш, як він дивиться на тебе. Ти ж хотіла там кохання, пристрасть, і таке усе - от і бери його, - Аня уже годину намагається вмовити мене погодитись на побачення з Сергієм. 

І я хочу розповісти подрузі, чому я так не хочу погоджуватись. Але, знаючи любов Ані до Макса, просто не можу так з нею вчинити. Після розставання з Сергієм вона швидко посилила свою увагу на Макса. І уже пів року я слухаю, який Макс класний, як він допомагає їй.

Найважче було чути, якою класною підтримкою він став для неї, коли Сергій кинув її. Хоча насправді це Аня і кинула його. Вони були разом пару тижнів. А коли Ані стало нудно і вона побачила, що цими відносинами не викличе у Макса ревнощі, просто порвала з Сергієм. 

- Чому, якщо він такий хороший, ти пішла від нього?
- Віка, ну ти ж сама знаєш чому. Чи тобі ще раз розповісти навіщо це було потрібно? І взагалі, по очам Сергія чітко зрозуміло, що подобаєшся йому ти, а не я. От і забери його собі.
- А тобі залишити Макса, - я сказала це швидко, але Аня так на мене подивилась зі здивуванням, що я мусила щось додати. - Або Діму. Також, до речі, гарний хлопець. І він також не відводить від тебе очей.
- Ні, Діма - це не те. У нього і родина така собі, і в баскетболі він не перший. А от Ма-а-акс. Це інша справа, - хтиво посміхнувшись, промовила Аня. - Та зараз не про це. Віка, я тобі говорила уже, який Сергій класний у ліжку, от, може, нарешті і зробить тобі подарунок.
- Аня, досить уже! Я не хочу псувати нашу компанію будь-якими стосунками.

Особливо стосунками з Сергієм. Так, я знаю, він непоганий - він хороший хлопець. Гарної статури, завжди зібраний. Сергій і правда хороший, але не для мене. 

- Не хвилюйся, подруго, ти не будеш першою, - вирвав з думок голос Ані.
- Ти про що?
- Ну я тобі уже говорила, що Макс в мій бік останнім часом все частіше проявляє ініціативу, - моє серце почало битись частіше. - Так ось, вчора він сказав, щоб я сьогодні після гри затрималась. 

На цій фразі у мене все опустилось. Звісно, я розуміла, що Макс - не мій. І що така реакція не має бути, але ревнощі захлинули мене. Всередині здійнялась буря. Я не могла стриматись. Мені хотілось кричати. На Аню. На Макса. Та якого біса?!

Моє серце давно віддано Максу. З першого знайомства ці очі мені снились. Я не могла відірвати від нього погляду увесь перший курс. Намагалась не один раз зав'язати розмову з ним. Запропонувати допомогу. Ходила на кожну його гру. 

Він сподобався мені, навіть дуже. Але я ніколи йому про це не скажу. Я досі пам'ятаю, з якою насмішкою він дивився на мене після того дурного поцілунку. 

Дякую чату GPT, який порадив привернути увагу хлопця, поцілувавши його. Не знаю, на що розраховувала я, коли послухала його. Та коли згодом через тиждень Макс запропонував сходити на каву, я очманіла. Я була щасливою. Я так хотіла цього.

Рівно до миті його слів: “як друзі”.

І я мала відмовити - знаю. Але провести час у його компанії. Відчути аромат його парфумів так близько. Я не змогла позбавити себе цього. 

І от уже котрий рік ми лише друзі. Бачимось щодня, у нас спільні таємниці, одна компанія.

Але інколи Макс поводить себе так, наче я подобаюсь йому. Не як людина, чи друг.

А як дівчина. 

Можливо, моє закохане серце хоче так вважати, чи бачити щось там, де цього просто не може бути.

Або ні. Але чому тоді він мовчить? Хіба не бачить, як робить мені боляче своїми знаками уваги? 

Минулого місяця у нас була вечірка. Усе як завжди - класична вечірка студентів. Тільки цього разу вона проходила у нашого одногрупника вдома. Його батьки поїхали кудись і двоповерховий будинок з басейном був у розпорядженні голодних до розваг студентів. 

Того вечора я одягнула сукню, що лежала уже кілька років. Вона була вище колін, спереду закрита, чорного кольору, атласна. Але в ній була родзинка - відкрита спина. Усе соромилась себе в сукні, але поглянувши на себе в дзеркало, уже не змогла її зняти. До неї обрала босоніжки того ж кольору, на шпильці. Волосся залишила спадати на плечі. А от макіяж - я витратила годину на рівні, однакові стрілки, пишні вії. У відображенні я була іншою - і мені це подобалось. Саме того вечора мені хотілось виглядати ефектно.

Тоді Макс покликав мене на танець. Ми і раніше танцювали з ним і повільні, і драйові танці, але того вечора погляд Макса був іншим. Він випромінював нестримне бажання, немов хотів мене зʼїсти. Накинутись на мене і зняти ту сукню одним рухом. 

Але його рухи були плавні і при цьому дуже впевнені. Лівою рукою інколи торкався оголеної спини. У ту мить я дозволила собі бути ближче до нього. Макс весь час дивився на мої губи - той момент досі змушує ніяковіти та посміхатись.

Але чарівність миті обірвала Аня. Вона рвалась напоїти нас якимись "крутими" коктейлями, просто потягнувши нас назад до компанії. Мить, що була втрачена, так і не повернулась з часом. Ми і надалі продовжили бути просто друзями. Та і сам Макс, після того вечора не проявляв ніяких знаків уваги. 

І от зараз. Він йде на побачення з Анею. Голова розуміє, що це абсурдно - так нервувати. І загалом, я не маю жодного права на Макса. Але після цієї інформації, я Аню просто задушити хочу, уже забувши, що вона моя подруга. Пару вдихів і я беру себе в руки.

- Оу, то у вас буде типу побачення? - моя цікавість мене їсть. Я не могла не запитати.

- Я впевнена, що Макс просто соромиться назвати це інакше. Тому так, це буде кайфово. Я уже уявляю, як ми будемо цілуватись під зоряним небом. 

І я не знаю, що саме мене наштовхнуло, чи то задоволена посмішка Ані, чи то ревнощі всередині, але я просто випалила:

- Я подумала, що погоджуюсь на зустріч з Сергієм. Ти права. Досить уже бути самій.

- Ось це уже розмова. Ну то пиши йому, що чекаєш, - ентузіазм Ані дратував мене, але відступити я уже не могла.

Взявши телефон до рук, я швидко надрукувала:

“Я згодна. Куди підемо?”