Глава 4. Особливі почуття

Макс

5 років назад 

- Максим Володимирович, ще хвилина вашого погляду в телефон і цей звіт будете робити самі, - Віка намагалась сердито поглянути на мене, але посмішка так і видавала її. Я знав, що вона жартує.

- От тут ви, Вікторія, і помиляєтесь. Мій погляд зовсім не в телефоні, мої очі так і прикувала одна чарівна брюнетка, а телефон то так, прикриття, - я говорив це жартома, але її рум'янець викликав в мені теплі почуття всередині.

- Максиме, ну досить мене бентежити. І взагалі я зробила звіт за тебе, де мої обіцяні коктейлі? - ця посмішка. Вона завжди робила з мене хлопчиська.

- Зараз усе буде, принцеса Вікторія. Ми своїх слів на вітер не кидаємо, - я встав з шезлонгу і рушив у бік бару. Все таки провести вихідні біля пляжу було кращею ідеєю, так і поєднали: приємне з корисним.

Я рушив за напоями, а думками був там, біля неї, біля цих оченят, що іскрять, коли дивляться в мій бік, від цього аромату, який впізнаю з тисячі інших. Найбільше залип на відкритому купальнику, він просто забрав останні дрібки здорового глузду в мені. У ті миті ні про який звіт і мови йти не могло. Та і Віка проявила ініціативу у написанні його замість мене, за що я дуже їй вдячний.

Ми з Вікою познайомились на другому курсі, звісно цю вискочку було складно не помітити ще з першого. Вона була найкращою на курсі. Її бажання бути скрізь першою дратувало усіх, я не був виключенням. Але ця дратівливість тривала до миті, поки Віка не поцілувала мене, а потім сказала, що це була перевірка. 

Кумедна така.

Підійти до хлопця. Поцілувати його по дитячому, а коли мій язик торкнувся її - відсахнутися від мене. В кінці ще повідомити, що то була перевірка "чи справді я так погана цілуюсь", як про це говорять дівчата. Більш дурного виправдання я ще ніколи не чув, але після цього я поглянув на неї інакше. Вона почала притягувати мене. Її голос я чув відразу, як вона заходила в аудиторію.

Я міг зависнути на парі і просто тонути в ній поглядом. Саме цікаве, що я досі не знаю чи це правда був жарт, чи вона так зробила перший свій крок - досі не розумію.

Ми дружимо. Дуже дивно виходить, але ці бар'єри я побудував сам, коли запропонував сходити на каву. Віка відразу сприйняла це як побачення, і її очі випромінювали страх, і тоді я просто ляпнув, що це виключно похід на каву як друзі. І з того моменту я жорстко у френд зоні. Бувають миті, коли хочу перейти її, але вона завжди зупиняє мене, нагадуючи мені мої слова ж. 

Та бажання бути їй більше, нід друг, не покидало мене ніколи. Я жадав відчути як її тіло покривається мурашками, коли я буду цілувати її скрізь. Відчути, як її пальці торкаються моєї шиї, і впевнено рухаються далі. Я хотів відчути її повністю, без ноти дружби. Я був впевнений, що за маскою там тліє щось дуже гаряче. І я хотів показати їй, як вона може палати.

Тільки була одна проблема.

Я самітник.

Завжди ним був, і не збирався позбавляти себе цієї насолоди. У мене були дівчата, але далі ніж секс, це ніколи не заходило. В університеті я почав користуватись популярністю серед дівчат та їх бажанням бути поруч з зіркою баскетбольної команди, але про стосунки з ними навіть і думок не було. 

З Вікою я також спочатку думав, що походимо на каву пару разів, і вона сама проявить ініціативу. Та уже четвертий курс скоро закінчиться, а вона все так само посміхається мені, жартує, інколи навіть флірт буває, але це все. Жодного натяку в симпатії до мене. Жодної спроби звабити.

Я уже почав думати, що не приваблюю її як чоловік, але те як вона бентежиться кожен раз при мені, викликає інші думки. Коли торкаюсь випадково її руки, шиї - тіло завжди покривається мурахами, і це мило. Хм, це мило. Мабуть, стою зараз, і як закоханий дурень посміхаюсь, але уже не можу інакше.

Ще цей Сергій з'явився. На побачення її покликав. Жахливо дратує.

Сергій, Аня, Дмитро, Віка та я - ми були в одній групі, компанії, і типу проводили разом активно час. Усе почалось з кави з Вікою, потім моє прохання у допомозі з навчанням. Вона допомогла мені один раз. І в той вечір я познайомився з її подругою Анею, потім підтягнув до нас Дмитра. І так ми стали друзями, у компанію яких не хотів потрапити дурень.

І от пів року назад Аня привела до нас цього Сергія, вони типу зустрічались, але через місяць розбіглись. Та викидати цього ніхто не хотів, то ж тепер і він з нами. Спочатку здався мені приємним хлопцем, поки не почав підбивати свої клині до Віки. От не думав я чотири роки назад, що мене може спіткати таке життя в університеті.

Я вступив сюди виключно з примхи батьків, адже освіта це важливо. Добре, що хоча б спеціальність обирав сам. Та мені було скучно.

Ще з першого курсу я брав підробіток, і розробляв маркетингові стратегії для бізнесів, що не мали коштів йти до компаній, але їм потрібна була реклама.

Саме за цей час я навчився робити усі ці звіти, аналізи, прописувати стратегії сам. І те, що ця принцеса зробила за годину я можу зробити за 15 хвилин, але знати їй про це - не варто.

Мені подобалось бути зіркою на курсі, найкращим гравцем в нашій місцевій команді по баскетболу, але який нічого не розуміє у маркетингу. Так було легше вирішувати усі питання з викладачами.

Коли ти - надія університету на перемоги у лізі серед університетів країни, то викладачам не до тебе. Та і мені не в кайф було пояснювати їм, що усе, чому вони нас вчать, не працює на практиці, і це теорія, яка стане початком кінця для студентів. 

Спочатку мені було нудно, але потіи моє навчання набирало яскраві фарби, коли Віка стала його частиною. Коли вона сміялась, соромилась, відстоювали себе, чи коли просто була поруч мовчки. Я кайфував від неї цілком. 

За цей час вона стала для мене більше, ніж подруга. Більше, ніж будь хто.

Сам того не зрозумів, але вона наче під шкірою. Скрізь, у думках, у снах, у всіх моїх бажаннях. І можливо, як би це довбане бажання Сергія повести Віку на побачення, я б і далі залишив свої наміри у думках.