Той, кого я не обрала

Глава 1. Не той день

Віка 


Сьогодні погода як ніколи чітко описує мене та мій стан, сонце намагається пробратись через щільну тучу хмар, і на мить їм це вдається, але тут нова хмара, і на вулиці знову усе сіре. 

Осінь цього року приходить як ніколи вчасно, з 1м вересня - дощі. 

Задивившись у вікно ледве не втратила мить, коли каша для доньки уже почала тікати з каструлі. Це єдиний сніданок, який їй подобається - манка, без грудок, і як тільки я подумала, що сьогодні усе вдасться я чую цей голос:

- Ну мам, я не хочу йти до баби Валентини, я хочу з тобою поїхати - і ці оченята дивляться на мене, що серце просто завмирає, але я не можу, тільки не сьогодні. 

Я чекала цього дня майже рік, перша співбесіда і можливість заробити кошти. 

- Зіронька, ми ж домовились з тобою, що сьогодні ти будеш з бабусею Алевтиною. Мама піде не надовго, і вечері ми разом підемо на майданчик -  Соня просто опускає очі в підлогу, і мовчки йде збирати свій рюкзачок.  

Я розумію Соню, залишитись на весь день з матерью чоловіка ще те випробування, але зараз інакше я не можу, і залишити більше мені немає з ким.

Сергій не погодився віддавати доньку в приватний садочок, адже це зайві витрати, а в державному ми уже другий рік стоїмо на черзі. І взагалі, навіщо той садочок, якщо я і так вдома щодня і його зарплатні вистачає на все, крім нас з Сонею . 

Коли вчора отримала запрошення на співбесіду я чітко вирішила, що маю це зробити. Я хочу покращити наше з Сонею життя. Про це я не можу нікому розповісти, тому прийшлось збрехати Валентині, що мені просто потрібно поїхати в інший кінець міста за продуктами, бо там дешевше, на що вона була дуже рада, що я нарешті взялась за голову і почала економити гроші, які її син з такою силою заробляє. Ну так, звісно, а ми з Сонею не цінуємо це, і тратимо на усе просто так. 

Досить, варто відкинути усі ці думки, сьогодні той день, коли я маю проявити себе, показати, що два роки декрету нічого не змінило в мені, і що я так само володію маркетинговими стратегіями як і три роки назад.

З моменту народження Соньки я давно прийшла в форму, що була до вагітності,тому швидко обравши сукню чорного кольору, трохи вище колін, на верх накинула світшот. Підбори та кардиган беру з собою, взуваю кросівки. Так знаю, дуже дивне поєднання, але як пояснити Алевтині , що я так одягнулась на базар - ніяк, тому як віддам Соньку - зміню свій лук. Нанесла легкий макіяж і пішла до кімнати доньки. Вона така чарівна в мене, навіть зараз, зібравши свій рюкзак грається з іграшками та чекає на мене.

Дорога до свекрухи зайняла майже годину, і це уже вибиває мене з графіку “не спізнитись”, тому швидко віддавши доньку біжу назад на метро. Прибувши за адресою, залітаю в бізнес центр, і шукаю очима стійку адміністратора. Дівчина зустрічає мене здивованим поглядом:
- Вітаю вас в BrandLift, чим можу допомогти?
- Вітаю, я на співбесіду, мені на 11:00 назначено - і тут я опускаю очі на своє взуття, і розумію здивовані погляди - і ще підкажіть, де у вас вбиральня?
- Вбиральня за ліфтом праворуч, а на співбесіду вам на 2й поверх, кабінет 204. 

Дівчина посміхається щиро, але в ту ж мить її обличчя стає серйозним:

- Добрий ранок, Максим Володимирович.

Я повільно обертаюсь, і бачу його.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше