--Дівчина, ти куди лізеш?- пролунав різкий голос, і Віка відчула, як хтось врізався в неї плечем. Вона мало не впустила свій телефон.
--Ти що, з глузду з'їхав?!-випалила вона піднімаючи очі.
Перед нею стояв він. Микита. Пихатий, самовпевнений, «король» 11-A.Той самий, через кого в школі у багатьох дівчат серце стискається, а у Віки лише зуби від злості.
--Як завжди, всім заважаєш,-кинув він з кривою усмішкою, ніби спеціально.
--А ти як завжди - хам,- прошипіла Віка й розвернулась, але не встигла зробити й кроку, як хтось голосно крикнув:
--УВАГА! Хто загубив блокнот із листами... любовними?
Клас притих. А Віка — ніби провалилася крізь землю.
Бо цей блокнот був її. І вона точно знала, що серед записів - один лист, який ніколи не мав потрапити комусь до рук.
До нього.
--«Той, кого я ненавиджу, чомусь не виходить з голови...» - читає хтось уголос
--Віка, ти це написала? -раптом питає Микита, підходячи ближче, тримаючи той самий блокнот. Його очі — серйозні, без звичної насмішки.
Вона не встигає нічого сказати, як він тихо додає:
--Цікаво. Бо я мав спитати тебе про дещо... ще вчора.