3

– Боже, яка краса! – На ці слова баби Зіньки збіглися  мешканці обох дворів.

Баба Зінька стояла на межі городів – свого та Зозуль, дивилася на трояндовий кущ з великою, гарною трояндою та репетувала чи не на всю Бугаївку, розхвалюючи Зозуль. А що баба вона була вредненька і не дуже любила сусідів, хоча якось і уживалася з ними, то саму Зіньку анітрохи не хвилювало. На цей ґвалт зі своїх помешкань прибігли і діти. Дорослі вже давно пішли до хати, а діти стояли і дивилися на кущ, бо спостерегли те, до чого дорослим зась, бо це бачать лише діти і лише до семи років, позаяк вони ще, як подейкують, спілкуються з янголами.

За кущем, який ріс біля самого ставка щось м’яко світилося золотавим світлом. Якби не страх упасти у воду, то Богданчик з Сергійком уже б перевірили, що ж то було. Але вони боялися не води, а бабусь, щоб не лаяли за мокрий одяг.

Зненацька з-за куща вибігла чорнокоса дівчинка зі світлими зеленими очима у білій сукенці.

– Де вона там ховалася? – Зачудовано спитав у Богданчика Сергійко. Той тільки здвигнув плечима.

– Привіт! Я Парася! – назвалася дівчинка.

Хлопці назвалися теж.

– А давайте гратися в квача? – запропонувала дівчинка. Хлопчаки погодилися.

Вони гралися і бігали і репетували, але дорослі на них не зважали, бо звикли до цього, а дівчинку бачили тільки хлопчаки. Потім настала черга хованок. Богдан сховався так, що Сергійко, який цього разу шукав, не міг знайти свого товариша. І раптом йому сяйнула думка подивитися в повітці. Наблизившись до повітки Сергійко почув сичання, немов зміїне. І тут же почувся голос Парасі:

– Не рухайся, хлопчику! – в голосі було стільки тривоги, що Сергійко завмер, але цікавість все ж взяла в ньому гору.

 Він обернувся і тут відчув, як подвійна «голка» вколола його в серце, а ще встиг побачити високу, струнку, чорнокосу жінку, що блискавично вихопила від його грудей чорну гадину, яка звивалася в руках жінки і намагалася її вкусити, але вже не могла. Навколо гадини клубочився чорний дим. Хлопчик втратив свідомість.

Богдан зі свого місця на горищі в повітці бачив все що відбувалося на подвір’ї. Він бачив як до Сергійка ззаду підповзла чорна змія, як приготувалася до стрибка і напала. Бачив як Парася вмить витягнулася, виросла, перетворившись на дорослу жінку і перехопила гадину, але Богдану здалося, що гадюка все ж вкусила товариша. Богдан хотів скрикнути, але горло стиснула рука страху.

Він мій – сичала гадина до Парасі. – Це моя здобиччч.

– Ні! Це мій нащадок і підопічний. – відповіла молода жінка. І провела рукою по голові Сергійка. Хлопчика огорнуло золотаве світло, вимиваючи отруту з його крові.

– Ну це ми ще побачимо-о-о! – просичала гадина. – Мій син Гнів, буде завжди разом з твоїм нащадком. Отрута потрапила прямісінько в серце. І кожного разу, коли його образять, Гнів буде з ним. А через чотири роки народиться сестричка Сергійка і Гнів стане більшим, значно більшим.

«Я не допущу цього»,– подумала Парася, а ще вона подумала про те, що треба поговорити з янголом охоронцем Сергійкової мами і розповісти йому про все і сказати, щоб зробив так, щоб мама не поділяла дітей на старшого і меншу, на хлопчика і дівчинку, тоді все буде гаразд.

Параска зажмурилася, наче дивлячись в себе, і гадину в її руці оповило світлом, від чого та засичала і зникла.

На подвір’я вийшов дід Іван і раптом побачив незнайомку, що схилилася над онуком. Вона підвела голову на діда і йому здався знайомим погляд незнайомої жінки, але хвилювання за внука пересилило цікавість. Дід підтюпцем підбіг до Сергійка,а жінка почала віддалятися вбік городу. Побачивши, що Сергійко спить, дідусь Іван перевів погляд туди, куди пішла жінка. Дідусю сяйнула неймовірна думка.

– Мамо! – раптом скрикнув, але жінки вже не було. Почухав потилицю, думаючи що матір, якою вона була в молодості, якою він її пам'ятав, йому примарилася. Дідусь взяв Сергійка на руки і поніс в хату, буркочучи:

–Треба ж такому, заснув прямо на подвір’ї – це вже про малого.

Богдан теж проспав до вечора на горищі в повітці, в духм'яному сіні і все забув, тільки іноді йому снився жахливий сон, в якому була гадюка. Прокинувшись вранці, Богдан не пам'ятав більше сну.

А Гнів, маючи вигляд маленького черв’ячка буде спати до тих пір у серці, допоки хлопця не образять і буде живиться тими образами, але янгол-охоронець зробить усе, щоб не дати гадині запопасти у свої руки хорошу людину.

Споконвіку так було.