Глава 6

СОЛОМІЯ

Що я роблю? Цілуватися з моїм фальшивим хлопце не надто вдала ідея. На нас ніхто не дивився. Удавати пару не  було потреби. Проте, коли його губи торкнулися моїх, я не зупинила його. Якби нам не завадили, все зайшло б набагато далі, ніж поцілунок.

Я думала про це цілий день. Під час підготовки до весілля, під час наших чудових обрядів, які я так люблю і завжди із задоволенням беру участь. І зараз, під час застілля, я не можу викинути його з голови. 

Марк залишив мене саму тільки на один день, коли наречені роз’їхалися по своїх домівках, щоб зібратися. На весіллі він бездоганно грав свою роль: тримав за руку, цілував у щоку, обіймав за талію, фотографувався зі мною і утирав сльози радості, які текли по моєму обличчю, коли молодята промовляли свої обітниці.

Кожен дотик нагадував про його руку на моїй потилиці, коли він шалено цілував, впиваючись у мої губи. Ми пройшли найдовший етап. Залишилося пережити застілля. Вино і горілка ллються рікою, лунають тости і запальна музика, тож скоро всі забудуть про нас. І я зможу не турбуватися, щоб збоку наша з Марком пара виглядала досконало.

— Давай потанцюємо, красуне.

Марк великим пальцем гладить мою шию, закинувши руку на спинку стільця. Я нахиляюся до його вуха, посміхаючись, наче шепочу йому солодкі слова:

— Боюся, що ти віддавиш мені ноги.

— Нізащо, — він підводиться і простягає мені руку. Ти забула, що до третього класу я ходив на танці.

Коли я дозволяю йому вивести мене на танцпол, потилицю поколює там, де торкалася його рука. Лунає повільна мелодія, на танцполі багато пар. Мої груди стискає біль, коли Марк обіймає мене. Ми гойдаємося в такт музики, а я не зводжу очей з молодят. Вони такі гарні і щасливі. На відміну від нас, у них справжнє кохання.

Коли музика стихає, Василина і Василь ідуть до нас.

— Сьогодні був чудовий день, — кажу сестрі. — Я дуже щаслива за вас.

— Дякую! — вигукує вона. — Як вам ідея з походом? Можемо повторити нашою маленькою компанією.

Я киваю. До нас підходять мої батьки. Мама цілує Василину в щоку а тато бере її за руку. На моєму обличчі з’являється посмішка. Я відходжу убік, а тато запрошує наречену на танець. Наталя і Марія теж танцюють зі своїми хлопцями. Марк кудись пішов, інакше ми теж приєдналися б до них.

Мене охоплює сум. Я втягнула нас обох в цю халепу, але що буде далі? Ми провели разом чудовий день. Марко так природно поводився з моїми рідними, наче давно є членом нашої родини. Я намагаюся ігнорувати проблиск надії на продовження. Не варто тішити себе марно. Краще зараз все повернути на свої місця. Це буде правильно.

Тепла рука торкається мого зап’ястя.

— Ходімо.

— Куди?

Марк хапає мене за руку і посміхається однією зі тих своїх посмішок, яку я ненавиджу.

— Тобі треба перепочити. Ми тікаємо.