Розділ 2 . Зникаючі кольори

​Майя відчула, як холод від скла просочується під шкіру. Її пальці, що стискали оксамитову штору, стали блідими, майже прозорими, наче вони теж перетворювалися на лід. Кольори її синьої толстовки почали тьмяніти, стаючи сірими, як старий папір.

​— Майя! Твої руки! — зойкнула Надя, підхоплюючись із ліжка.

​Скляний Ткач за вікном завмер. Його обличчя, схоже на застиглу маску з інею, наблизилося до самого скла. Замість очей у нього були дві порожні вирви, що затягували в себе все світло кімнати. Він не просто малював — він крав реальність, перетворюючи живих дівчаток на частину свого крижаного візерунка.

​Блік, відчувши небезпеку, вистрибнув на підвіконня. Його руда шерсть яскраво палала на фоні сірої кімнати. Він випустив кігті й почав шкрябати скло саме там, де була намальована крижана фігура Майї.

​— Мяу-у-у! — розлючено закричав кіт, і від його теплого подиху на склі з'явилася проталина.

​Крижаний малюнок Майї на вікні почав стікати водою. Ткач відсахнувся, його руки-бурульки здригнулися від люті. Він не виносив тепла справжнього життя.

​— Фенріре, захищай Надю! — скомандувала Майя, відчуваючи, як до її рук повільно повертається колір.

​Вовк став дибки між ліжком сестри та вікном. Його сріблясте сяйво стало густим, як туман, створюючи невидимий щит. Фенрір глухо загарчав, і від цього звуку скло у вікні завібрувало, наче від удару дзвона.

​Але Скляний Ткач не збирався здаватися. Він підняв свою довгу руку і почав швидко-швидко малювати щось нове у верхньому кутку вікна. Тепер це була не кімната. Це був ліс, похмурий і засніжений, а посеред нього — маленька фігурка Наді, яка йшла кудись углиб темряви.

​— Він кличе її всередину! — зрозуміла Майя. — Надю, не дивись на вікно! Закрий очі!

​Але Надя, наче загіпнотизована, почала повільно підійматися з ліжка. Її погляд був прикутий до малюнка лісу на склі.

— Там так гарно... там ідуть срібні сніжинки... — прошепотіла вона, роблячи крок до підвіконня.