Той, хто стояв за плечем
Людина
Ангеліна не знала, як це сталося. Секунду тому нападник тримав її за сумку, а вже наступної миті хтось стояв між ними. Високий, у простому темному пальті, якого вона раніше не бачила. Він не бив, не кричав. Просто перехопив руку нападника, і той, глянувши йому в очі, раптом позадкував і побіг так, ніби за ним гналася сама ніч.
У провулку стало тихо. Дощ плескав у калюжі.
Чоловік обернувся. Його очі були дивного кольору, ніби хтось розбавив небо водою. Він дивився на неї так, наче боявся, що вона зникне.
— Ви... ви в порядку? — запитав він. Голос звучав обережно, як у людини, яка вперше вчиться говорити.
— Здається, так, — прошепотіла Ангеліна. — А ви... хто?
Він відкрив рота й закрив. Бо не мав відповіді. Нарешті сказав:
— Я той, хто завжди... — і замовк. Потім слабко усміхнувся. — Мене можна кликати Левком. Якщо вам потрібне ім'я.
Вона дивилася на нього довго. А потім чомусь усе зрозуміла.
— Це були ви, — сказала вона тихо. — Шнурівка. Автобус. Договір. Усе це.
Він не відповів. І це була відповідь.
#5886 в Любовні романи
#1260 в Короткий любовний роман
#2268 в Фентезі
#525 в Міське фентезі
Відредаговано: 13.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
