Той, хто стояв за плечем
Дощ
Вона знову сіла й порахувала. Цього разу з олівцем.
«Дев'ять років. Вісімнадцять. Двадцять п'ять. Ще сім разів між ними». Вона сиділа на підвіконні, дивилася на мокре місто й раптом сказала в порожню кімнату:
— Якщо там хтось є, дякую. І вибач, що я так довго думала, що це випадковість.
За її спиною ангел заплющив очі. Йому ніколи не дякували. Це було як вдихнути після століття під водою.
У ту ніч він ще був просто тінню.
Але наступного вечора Ангеліна поверталася з роботи вузькою вулицею за мостом. Її обігнав чоловік у капюшоні, різко, надто близько. Вона навіть не встигла злякатися, як відчула різкий ривок за сумку й удар у плече. Світ перевернувся.
Звичайно, ангел зробив би все, як завжди: підкинув би їй під ноги камінець, подумки зупинив би нападника, відвів би ніж. Але ніж виявився швидшим за небесне втручання. Лезо вже торкалося її пальта, а Ангеліна стояла, не в змозі навіть закричати.
І він зрозумів, що цього разу тінню бути не можна. Цього разу потрібні руки.
Він не обирав. Просто перестав бути невидимим.
#5429 в Любовні романи
#1169 в Короткий любовний роман
#1888 в Фентезі
#433 в Міське фентезі
Відредаговано: 13.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
