Епілог. Світло після темряви

Місяць висів високо в нічному небі, але тепер його світло здавалося теплим, лагідним, а не холодним і відчуженим. Ліс, який колись ховав небезпеку на кожному кроці, тепер здавався живим і мирним.

Вони стояли на узліссі, тримаючись за руки, поруч песик-охоронець, шерсть якого світилася м’яким сріблом. Світ прокляття більше не існував — сила, яка колись загрожувала їм і світу, тепер була контрольована і перетворена на захист.

— Ми зробили це, — сказала вона тихо, відчуваючи тепло його руки. — І більше нічого нас не зупинить.

— Так, — відповів він, дивлячись на неї з любов’ю і вдячністю. — Тепер ми разом, і ніяка темрява більше не має влади над нами.

Песик-охоронець ліг поруч, спокійно та уважно спостерігаючи за світом. Він був їхнім провідником і захисником, а тепер — символом миру і безпеки.

Вони дивилися на місячне світло, що падало на землю, і відчували, що кожен подих, кожен крок тепер — їхній вибір, а не примха темряви чи прокляття.

— Ми почнемо нове життя, — промовив він, — без страху, без переслідувань, тільки ми і світ, який ми захистили разом.

Вона усміхнулася, відчуваючи, що їхні серця б’ються в унісон, що кожен момент — це подарунок.

— І я більше ніколи не буду одна, — сказала вона, притискаючись до нього.

Місяць сяяв над ними, туман розсіявся, а нічний світ, колись таємничий і страшний, тепер наповнився спокоєм і новим початком.

Разом вони йшли вперед, знаючи, що тепер можуть подолати будь-які труднощі. Любов, сила і дружба перемогли темряву. І це було тільки початком їхнього справжнього життя.

Песик-охоронець підняв мордочку, загарчав тихо — наче мовляв: «Тепер все буде добре».

Світло місяця осяяло їхні обличчя, і ніч нарешті стала спокійною.