Розділ 13. Стародавній артефакт і підготовка до фінальної битви

Ліс став дивно тихим після останньої сутички. Місяць висів низько, освітлюючи шлях до стародавніх руїн, про які він їй розповідав. Тут, серед каменів і туману, вони шукали артефакт — джерело сили, здатне не лише захистити їх, а й назавжди змінити хід боротьби.

— Цей артефакт — не просто зброя, — пояснив він, — він може підсилити нашу магію і допомогти контролювати прокляття. Але якщо ним скористається ворог… він стане смертельною пасткою.

Песик-охоронець повільно вів їх крізь руїни, шерсть світилася сріблом. Він чутливо обнюхував землю, знаходячи приховані пастки і магічні бар’єри.

Нарешті вони опинилися перед величезним кам’яним троном, на якому лежав артефакт — кришталевий сферичний камінь, всередині якого пульсував синьо-червоний світло.

— Ось він, — сказав хлопець. — Але будь обережна. Він відчуває наші емоції. Страх, сумнів, гнів — усе це може випустити енергію неконтрольовано.

Вона обережно простягла руку. Серце билося шалено, адреналін змішувався з магією. Коли пальці торкнулися кристала, хвиля енергії пронизала їх обох, з’єднавши силу прокляття і її власну магію.

— Ми готові, — сказала вона, відчуваючи нову силу, яку раніше не відчувала. — Тепер ми не просто сильні. Ми — одна сила.

Хлопець кивнув, його очі світилися впевненістю і вдячністю.

— Настав час зустріти мисливців і тінь минулого. Ця битва визначить усе: наш світ, наші життя… і наше кохання.

Песик-охоронець завив у ніч, і вони рушили до місця, де туман ховав їхніх ворогів. Кожен крок був обдуманий, кожен рух — злагоджений. Вони знали: ця битва буде вирішальною, і від їхньої сили, взаємної довіри і кохання залежить доля всіх світів.

— Разом, — прошепотіла вона, стискаючи його руку.

— Разом, — відповів він.

І місячне світло осяяло їх обох, немов обіцянка того, що навіть у найтемніші часи є сила, здатна перемогти будь-яку тьму.