Розділ 11. Найсильніший мисливець і таємниця походження

Світ навколо став ще більш загадковим і небезпечним. Високі скелі, тумани й дивні істоти з очима, що світяться, створювали відчуття, ніби вони стоять на межі двох світів.

— Тепер настав час зустріти його, — сказав він, дивлячись у темряву. — Найсильніший мисливець. Той, хто колись полював на мою родину і забрав усе, що мені було дороге.

Вона відчула холодок у грудях, але рішучість не залишила її. Песик-охоронець йшов попереду, шерсть світилася сріблом, мов маяк у темряві.

Через кілька хвилин вони опинилися на відкритій площі, де туман розступився. Там стояла висока постать у темному плащі, очі світилися червоним, а з рук виходила темна енергія, що похитувала повітря навколо.

— Ти вижив… — голос мисливця був глибокий і холодний. — І тепер ти привів її сюди.

— Так, — відповів хлопець, стискаючи її руку. — І ми не боїмося тебе більше.

Мисливець глузливо посміхнувся:

— Ти думаєш, що можеш мене перемогти? Твоє прокляття — це лише слабка тінь того, що я створив.

Вона відчула енергію джерела, яка проходила крізь них, і зрозуміла: настав момент перевірити все, чого вони навчилися.

— Ми сильніші разом, — сказала вона, піднімаючи руки. — І більше нічого нас не зупинить.

Песик-охоронець став між ними, шерсть світилася яскраво, а він відчував її силу і підтримував кожен її рух.

Бій розпочався: темна енергія мисливця вдаряла, але вони відбивалися хвилями світла, синього та срібного. Хлопець використовував кожен рух, кожен подих, кожну спільну хвилю сили, щоб захистити її.

У розпалі бою мисливець кинув на них закляття, яке відкривало правду про минуле хлопця:

— Ти не просто проклятий, — голос лунав із темряви. — Ти нащадок стародавнього роду, і твоя сила може або знищити світ людей, або врятувати його.

Хлопець завмер, а вона відчула прилив емоцій: страх, здивування, але й рішучість.

— Ми контролюємо наше майбутнє разом, — сказала вона, випромінюючи енергію з долонь. — Ти більше не один.

Їхня сила злилася, хвиля світла вдарила у мисливця, відкидаючи його назад. Туман розсіявся, а він, падаючи, промовив лише одне:

— Це ще не кінець…

Вони стояли поруч, обличчя освітлені місячним світлом, серця билися в унісон. Вони знали: найбільші випробування ще попереду, але разом вони готові до всього.

Песик-охоронець завив у ніч, а місяць світив яскраво, мов обіцянка того, що любов і сила разом можуть перемогти будь-яку темряву.