Розділ 10. Джерело сили і страшна правда

Після бою вони стояли на високій скелі, місячне світло відбивалося від каменю, а туман ховав усе, що було навколо. Дихання вирівнялося, але напруга не зникла — мисливці ще могли наздогнати їх.

— Тепер нам потрібно знайти джерело моєї сили, — сказав він, дивлячись у темряву. — Там ми дізнаємося правду про моє прокляття і, можливо, зможемо зупинити тих, хто полює на нас.

Вона кивнула, відчуваючи новий прилив енергії і впевненості. Песик-охоронець йшов попереду, уважно оглядаючи шлях.

Дорогою вони натрапили на стародавні руїни, приховані глибоко у тумані. Кам’яні арки і символи світилися слабким синім світлом.

— Це воно, — прошепотів хлопець. — Джерело сили. Тут все почалося багато років тому.

Вона торкнулася холодного каменю і відчула, як через тіло проходить хвиля енергії. Серце почало битися швидше, а в голові з’явилися образи минулого: обличчя людей, що його переслідували, стародавні ритуали, сльози й страх.

— Ця сила… — сказала вона тихо. — Вона сильніша, ніж усе, що я відчувала.

— Так, — відповів він. — І саме через неї мисливці знають, де мене шукати. Вони бояться того, що я можу стати. Але якщо ми навчимося керувати цим… ми можемо перевернути ситуацію.

Раптом з туману вистрибнули кілька мисливців, їхні очі світилися ненавистю.

— Ми… готові? — спитала вона, стискаючи його руку.

— Завжди, — відповів він, і вони стали разом, готові протистояти ворогам.

Бій був шалений: енергія джерела проходила крізь них, їхні рухи стали швидшими, сильнішими. Вона відчувала кожен порив вітру, кожен рух мисливців. Песик-охоронець кидався вперед, відганяючи ворогів, а вони разом створювали хвилі світла, які відкидали атакуючих

Після кількох хвилин бою вороги відступили, залишивши по собі шурхіт і холод.

— Тепер ти бачиш правду, — сказав хлопець, обіймаючи її руку. — Моя сила і моє прокляття — це одне й те саме. І тільки разом ми можемо його контролювати.

Вона дивилася на нього, і розуміла: страх залишився позаду. Тепер вони разом стоять перед новими випробуваннями, сильніші, ніж будь-коли.

— Готова? — спитав він.

— Завжди, — відповіла вона. — І більше нічого не боюся.

Песик-охоронець завив у ніч, а місяць світив яскраво, мов обіцянка того, що попереду їх чекають великі битви, таємниці і справжнє кохання, здатне перемогти будь-яку темряву.