Глава 9. Круглий Стіл

Офіцера звали Марко, і він служив у Столі вже двадцять два роки — тобто з вісімнадцяти. У колоні Гавейна він командував ротою піхоти, що супроводжувала полоненого на північ, і щиро вважав себе людиною, яка чудово вміє відрізняти чіткий порядок від хаосу. Уся його життєва філософія зводилася до цього простого правила, і поки що воно його цілком влаштовувало.

Полоненого перевозили в герметичному вагоні-майданчику, причепленому до потужного сідлоподібного тягача. Усередині було все необхідне: ліхтар, стілець, запас води та двері, які відмикалися виключно ззовні. Мерлін перебував там уже п'яту добу. Він не вимагав жодних поступок і ні з ким не спілкувався. Марко особисто заходив до нього двічі на день, аби залишити миску з їжею та забрати порожню посудину, але за весь час старий жодного разу не звів на нього очей. Це чомусь зовсім не радувало офіцера. Йому доводилося бачити різних людей — озлоблених, надломлених, доведених до відчаю. Цей же не належав до жодної з цих категорій. Він сидів у клітці так, наче прибув сюди погостювати.

На п'ятий день до колони прибув літак.

Загалом на весь підконтрольний Столу регіон налічувалося лише одинадцять літальних апаратів, і кожен такий виліт санкціонувався особисто на найвищому рівні — Радою. Марко бачив політ літака на власні очі лише раз у житті й запам'ятав назавжди. Тепер же важка машина сіла прямо на розбитий асфальт старої дороги попереду колони. З кабіни вийшла людина у чорному одязі — без жодної охорони, хоча вся охорона колони автоматично напружено витягнулася по стрункості смирно.

Гавейн рушив зустрічати гостя особисто. Марко відзначив це про себе: Гавейн ніколи й нікого не зустрічав отак самотужки.

Вони розмовляли недовго. Потім Гавейн повернувся до своїх людей з тим особливим виразом обличчя, який Марко добре знав: так він виглядав завжди, коли загальний розрахунок давав збій, але начальник уже знав причину, хоча й вважав за краще мовчати. Чоловік у чорному попрямував до вагона з полоненим, Гавейн рушив слідом, і важкі двері зачинилися.

Гість провів усередині цілих шість годин. Марко машинально відраховував час, бо робити більше було нічого. Нарешті двері відчинилися знову: першим вийшов Гавейн, за ним — чоловік у чорному, а полонений залишився всередині. Марко ніяк не міг збагнути, що саме змінилося в атмосфері навколо, доки не зрозумів очевидного: старий більше не тримався з тим спокоєм, що раніше. Полонений сидів зігнувшись, немов після розмови, після якої будь-які виправправдання втрачали сенс.

Літак забрав Гавейна й одразу злетів. Чоловік у чорному залишився з колоною. Він кинув Марку всього два речення: «Я їду в цьому вагоні. Колона продовжує рух за графіком». І все. Марко мав за плечима двадцять два роки бездоганної служби, але навіть він не наважився запитати, хто цей незнайомець, адже в офіційних розписах його не існувало, а отже, він стояв вище за будь-які розписи.

Тієї ночі Марко не спав — і разом із ним не спала чимала частина особового складу. Люди, котрі попередні п'ять днів намагалися навіть не дивитися в бік вагона, тепер зосередили на ньому всю свою увагу. У структурах Столу існувала своя стійка міфологія, і головною її частиною було переконання, що час від часу з Ради приїжджають ті, хто не підпорядковується звичайним законам, а є самим утіленням цієї системи. Після таких візитів усе довкола незмінно змінювалося назавжди.

Марко завжди цінував у своїй службі певну простоту. Стіл гарантував стабільність: їжу, ліки, суворий закон і головну мету — відродження колишнього світу. Сам він виріс у злиденній південній комуні, де люди масово гинули від отруєної води, доки в його п'ятнадцять років сюди не прийшли залізні загони зі своїми суворими інструкціями й не сказали: тепер у вас будуть колодязь, школа, закон і порядок, але натомість ви мусите служити. І колодязь з'явився, і школа запрацювала, і закон виконувався беззаперечно. Марко ніколи не замислювався, добре це чи погано. Він просто знав: це єдине місце на землі, де існує завтрашній день.

Ближче до опівночі він сам не помітив, як опинився біля вагона. Без наказу, всупереч будь-яким інструкціям. Просто за двадцять два роки накопичилося стільки запитань, що вони більше не вміщувалися всередині.

Двері були зачинені. Але ледь він торкнувся металу, як ізсередини луן спокійний, рівний голос — і належав він зовсім не полоненому:

— Заходь, офіцере. Двері не заблоковані. Вони тримаються лише на твойому власному рішенні.

Марко переступив поріг. Полонений сидів на стільці все в тій самій поза. Напроти нього влаштувався чоловік у чорному, а на невеликому відкидному столику лежала розгорнута карта північних територій, де жирною позначкою була виділена якась віддалена точка на північному сході — далеко за межами всього, про що Марко колись чув у навчальних класах.

— Сідай, — кинув чоловік у чорному. — Я тебе покликав. Ти ж справді думав, що прийшов сюди сам?

Марко опустився на лавицю. Ноги підкосилися самі собою.

— Мене звати Мордред, — відрекомендувався гість. — Це не просто ім'я, це посада — така ж, як твоя. У Раді я відповідаю за людей. За всіх людей без винятку, офіцере, включно з тобою. І я прилетів сюди тому, що Раді потрібна справжня правда, а Гавейн привіз лише зручну ілюзію.

Він кивнув у бік Мерліна.

— Гавейн три доби вибивав із нього інформацію про Камелот. Допитував професійно, я особисто переглянув записи. Старий відповідав на будь-які запитання, окрім цього. Гавейн вирішив, що той просто впирається. Але я почитав протоколи уважніше й зрозумів: старий не мовчить. Він говорить. Він вибудував відповіді так, аби вище керівництво чітко усвідомило: без нього Камелот ніхто й ніколи не відкриє. Це не мовчання. Це прямий торг. І торгується він зовсім не за власне шкурне питання.

Мордред пильно подивився на військового.

— Ти підійшов до цього вагона серед ночі без жодного наказу, офіцере. За подібне у нас одразу зривають погони. Але річ не в цьому. Я ціную сам факт твого вчинку. За двадцять два роки ти зберіг здатність крокувати власними ногами. Гавейн таких не шанує — йому подавай бездумні інструкції. А мені зараз потрібен принаймні один офіцер, який здатний мислити самостійно. Тому запитання буде одне, і воно офіційне.