Каяфа

      Стародавній Ізраїль – земля, котра «тече молоком і медом». Так, це саме той обіцяний Богом Ізраїль. Однак, нема тут ані молока, ані меду. Тут лише плач, крик і штандарти легіону, котрі римський префект наказав внести до «столиці Юдеїв». Вже майже сімдесят років минає, як Юдея опинилася під владою Риму. Це зробив ще славний полководець Гней Помпей[1], приєднавши всі ті землі до Римської держави. Він скинув правлячу на той час династію Хасмодеїв. І так на царському престолі опинився чужинець. Не просто чужинець.

      Колись свого часу ще Аристобул[2], Юдейський князь, приєднав невеликий народ Ідумею і примусив до обрізання все чоловіче населення території, щоби таким чином їх асимілізувати. А тепер Ідумеєць[3] пустив коріння на царському престолі. І єдиними, хто «залишався думати про народ», були група правовірних, ортодоксальних євреїв – фарисеї[4].

        Первосвященики змінювали один одного з такою швидкістю, що ніхто не знав, хто з них є насправді тим, хто несе службу перед їхнім богом і приносить жертви за народ всемогутньому Ягве. І одним із таких первосвящеників з додатком екс був Анна…

– Доброго ранку тобі, батьку народу нашого – почулося з порогу і в кімнату увійшов молодий чоловік – бачу щось тобі не спиться!

– Ох не спиться мені… Не спиться – зітхнув старий, що сидів на кріслі біля стола – ти, думаю, чув про того свіжого проповідника із Назарету!

– Так, чув! І що з того?

– А те, що він притягує людей до себе – скрикнув Анна і грюкнув кулаком по столі – надіюсь, що ти розумієш, що якщо за ним підуть маси тоді… Хто лишиться з нами?

– Та перестань ти так! – відповів спокійно Каяфа – Хіба мало їх таких, що народ баламутять… Ну, і що з того? А потім раз – і «чудо не відбулося».

– Ти смієшся – з докором промовив старий – сину, він сильніший від інших! Ти хіба не знаєш, які він збирає маси довкола себе. І чуда, кажуть, творить. І головне твердить, що він Месія!

– То й що? Хіба мало себе називало месіями, підбурюючи народ а потім опинялися на хресті. Пам’ятаєш Симона, Івана – ну і де ж вони? Римляни розіп’яли! Так буде і з ним.

– А якщо ні! Що тоді? Сину мій, ти ж знаєш як я хвилююсь! Я хочу, щоби ви разом із Соломією жили довго і щасливо і щоб не було ніяких воєн. А тепер уяви собі, якщо він замислить підняти повстання! Що тоді?

– Так, і найгірше те, що скоро Пасха!

– Я теж про це думав… Він може з’явитися біля храму і почне свої проповіді – а народ темний. Не розуміє, що все це політика… Будь-яке скупчення людей Пилат може сприйняти за підготовку до повстання…

– Ні, може бути й дещо і набагато гірше коли римляни захочуть ввести військо в Єрусалим – хто нам допоможе?

– І знову хрести… – тихо мовив Каяфа.

– Так я тебе розумію! Сини Ірода є ніякими правителями. Їх ніхто не підтримує, а народ зневажає.

– Що ж нам робити? Сину мій, чому все проти нас. Господь нас покинув…

     В цей момент до кімнати увійшла молодша дочка Анни. Гадера – молода, красива дівчина, років двадцяти. Її красиве довге волосся спадало по плечах. Гадера вдягнута у звичний для свого часу одяг. Її молоде й рум’яне личко випромінює стільки доброти і щирості. Карі очі,чорні тонкі брови над очима, тонкий гнучкий стан – ніби намальована, справжня принцеса.

– Доброго ранку, батьку! Чого так рано не спиш? Може тобі чого принести?

– Ні, ні, доню, не треба! Іди ще спати. Ми з Каяфою обговорювали свої справи.

– Добре, батьку… Я ще хотіла спитати тебе!

– Говори, моя доню – озвався старий.

– Батьку, а ти чув про вчителя з Назарету – спитала дівчина – говорять, що він…  

– Чому ти ним цікавишся? Що ти про нього чула?

– Ну, майже нічого – зніяковіла дівчина – лише чула, що він  може творити чуда, воскрешати померлих, допомагає хворим і бідним… Кажуть, його слова мають незвичайну силу.

– Значить, то все-таки правда! – тихо мовив Каяфа.

      Дівчина вийшла з кімнати. За дверима почулися голоси. Вона з кимось говорила, напевно із Сусанною – старшою дочкою Анни, дружиною Каяфи, що був затем Анні і став недавно первосвящеником. У дверях з’явилась постать. Це був Гамалиїл[5] – старий й авторитетний вчитель моралі. Старий юдей із сивою бородою, низьким чолом, маленькими очима і довгим сивим волоссям. В цілій Юдеї його поважали і вважали за найрозумнішого серед учителів закону. Він також вів при храмі спеціальну школу для хлопців в котрій вчив їх святого писання. Його авторитет був не лише у цілій Юдеї, але скрізь, де були євреї.

– Вітаю вас, великий вчителю – звернувся Анна – з чим прийшов ти до нас?

– Хотів провідати тебе, шанованого нашого Каяфу! Хто знає, може вже завтра мене не буде, на все воля Всевишнього!

– Так-так… Воля Господня – прошепотів Каяфа – сідай, Гамалиїле. Ми саме хотіли почути твою думку…

– Ну що я можу сказати старий Гамалиїл. Не думаю, що можу сказати чи порадити. Це лише буде думка нікчемного старого…

– Ні, ні, ти не бійся – перебив його Каяфа – але справа є трохи серйозна... Думаю, ти чув про проповідника із Назарету на ім’я Ісус!