Той, хто чує дорогу.

Розділ 24.

Ранкове сонце несміливо заглядало у вікна квартири Максима, малюючи золотисті візерунки на стінах. Повітря було теплим і спокійним, просоченим запахом кави, бензину й її — Каті. 

 

Максим повільно розплющив очі. Лежав на спині, а Катя, тепла й розслаблена, притулилася до нього. Її волосся розсипалося по подушці, лоскочучи йому плече. Тонкі пальці легко ковзали по його грудях, ніби грали невидиму мелодію. 

 

Він повільно провів долонею по її спині, відчуваючи кожен вигин. 

 

*Чорт, як же добре. І як же хочеться, щоб цей ранок ніколи не закінчувався.* 

 

Катя тихо зітхнула уві сні й ще сильніше притиснулася до нього. Максим відчув її гаряче дихання на своїй шиї й на мить заплющив очі. 

 

*Може, забити на все й залишитися в ліжку?* 

 

Його рука ковзнула вгору, у її волосся, обережно торкаючись ніжної шкіри на потилиці. Катя тихо муркнула й відкрила очі. 

 

— Доброго ранку, — її голос був хрипкуватим, ще сонним. 

 

Максим ледь усміхнувся. 

 

— Тепер точно добрий. 

 

Катя підняла голову, дивлячись на нього з легкою посмішкою. 

 

— Але я голодна. І не тільки за тобою. 

 

Максим хмикнув. 

 

— Що ж, кухню ще ніхто не ламав. 

 

Катя піднялася, забираючи із собою ковдру. Вона зникла у дверях, а Максим залишився дивитися їй услід. 

 

*Ну, тепер я точно не відпущу.* 

 

Кухня була простою, як і все в його квартирі: темні шафи, стара кавоварка й невеликий стіл, завалений кресленнями. 

 

Катя стояла біля плити в його футболці, яка спадала їй до середини стегон. Вона неквапливо нарізала помідори, періодично відкидаючи пасма волосся за вухо. 

 

Максим, спершись на дверний косяк, спостерігав за нею. 

 

— Ти взагалі готувати вмієш? — піддражнив він. 

 

Катя обернулася, піднявши брову. 

 

— Хочеш перевірити на собі? 

 

Максим підняв руки. 

 

— Все, мовчу. 

 

На плиті тихо шкварчала яєчня, а на столі вже стояла кава. 

 

Катя повернулася до нього. 

 

— До речі, твої ножі тупіші за твої жарти. 

 

— Живий — значить, справляю враження. 

 

Вона засміялася й повернулася до плити. 

 

Але його телефон на столі завібрував. Максим кинув погляд: 

 

**Славко:** *"Шефе, тут на СТО трохи... емм... проблеми. Дай знати, коли будеш."* 

 

Максим зітхнув. 

 

— Славко щось наробив. 

 

Катя не обернулася. 

 

— Він інакше не може. 

 

Максим підійшов ближче, обійняв її ззаду й притиснувся губами до шиї. 

 

— Може, ще п’ять хвилин? 

 

Катя легенько відштовхнула його ліктем. 

 

— Тільки не спали сніданок. 

 

Максим хмикнув. 

 

— Тоді я віддам це в твої надійні руки. 

 

**ГРЮК-ГРЮК-ГРЮК!** 

 

Глухий стукіт у двері змусив обох завмерти. 

 

Катя кинула на Максима здивований погляд. 

 

— Хтось знає, що ми тут? 

 

Максим насупився й кинув рушник на плече. 

 

— Хіба що Лис замовив доставку. 

 

Він підійшов до дверей і обережно відчинив. 

 

На порозі стояли двоє поліцейських у формі. Один із них, високий і сухорлявий, тримав у руках ордер. 

 

— Максим Орленко? У нас ордер на обшук вашого помешкання. Ви підозрюєтесь у причетності до незаконних вуличних перегонів і розповсюдженні відео, що загрожують громадській безпеці. 

 

Максим завмер. 

 

— Це якась помилка. 

 

Поліцейський холодно глянув на нього. 

 

— Це ви поясните у відділку. 

 

Катя вийшла з кухні, витираючи руки об рушник. 

 

— Що за біса? 

 

Максим обернувся. 

 

— Схоже, Лис вирішив грати не за правилами. 

 

Поліцейський зробив крок уперед. 

 

— Нам доведеться вас затримати. 

 

Максим стиснув кулаки. 

 

— Дайте мені хвилину. 

 

Він дістав телефон і набрав Бороді. 

 

— Ти казав, що можеш вирішити будь-яку проблему. У мене з’явилась одна. Поліція. 

 

На тому кінці лінії була тиша, а потім Борода спокійно відповів: 

 

— Відкрий їм двері. Я вже в дорозі. 

 

Максим сидів за столом, його руки були складені на столі. Поліцейський гортав якісь папери. 

 

— Вам варто знати, що з такими звинуваченнями жарти погані. 

 

Максим стиснув щелепу. 

 

Двері рвучко відчинилися. На порозі стояв **Борода**, але не в байкерській куртці, а в ідеальному костюмі, із портфелем у руці. 

 

— Вибачте, офіцере. Але мій клієнт зараз вийде звідси. 

 

Поліцейський підняв голову. 

 

— А ви хто такий? 

 

Борода відкрив портфель і поклав на стіл документи. 

 

— Я його адвокат. І в мене є підтвердження, що акаунти Максима зламали. А ще свідчення про діяльність Олексія Лиса. 

 

Поліцейський глянув на документи. 

 

Максим усміхнувся. 

 

— О, то ти все ж юрист. 

 

Борода поправив краватку. 

 

— Я не просто адвокат. Я той, хто допоможе тобі добити Лиса. 

 

Катя чекала біля відділку. Максим вийшов, розправивши плечі. 

 

— Лис перегнув. 

 

Катя кивнула. 

 

— Що далі? 

 

Максим усміхнувся. 

 

— Далі ми граємо жорстко. І цього разу я тебе не відпущу. 

 

Катя підняла брову. 

 

— І не намагаюся. 

 

Максим стиснув її руку. 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше