Розділ 22.

Сонце вже сховалося за горизонтом, залишивши фестиваль у м’якому помаранчевому світлі. Байкерський натовп продовжував гудіти: музика лунала гучніше, рев моторів звучав агресивніше, а запах смаженого м’яса і бензину змішувався у важкому повітрі. 

Максим стояв біля свого мотоцикла, тримаючи пластиковий кухоль із холодною кавою. Його погляд був прикований до Лиса, який спокійно спостерігав за всім з боку. 

Лис виглядав невимушено. Його чорна куртка сиділа ідеально, а темні окуляри приховували емоції. Поруч із ним стояли двоє кремезних хлопців — нові обличчя. Вони явно не були байкерами. У них не було ані шоломів, ані любові до доріг. Вони були... **роботою**. 

Катя легенько штовхнула Максима ліктем. 

— Він виглядає надто спокійним. Це насторожує. 

Максим не відвів погляду. 

— Це тому, що він не звик програвати. 

Вона схрестила руки на грудях. 

— І що ми будемо робити? 

Максим допив каву й криво посміхнувся. 

— Якось не хочеться псувати людям свято. 

У цей момент до них підійшов Борода. Його важкі черевики глухо стукали по землі. 

— Помітив, що ця гидота тут? — він кивнув у бік Лиса. 

Максим кивнув. 

— Не думаю, що він прийшов на концерт. 

Борода розтягнув губи в усмішці. 

— У нього тут давно проблеми. І не тільки з тобою. 

Він озирнувся. Поруч стояли ще кілька байкерів. Один із них крутив гайковий ключ у руках, інший casually знімав шкіряні рукавички. 

— Якщо щось почнеться, ми з тобою. 

Максим стишено видихнув. 

— Сподіваюсь, не доведеться. 

Біля бару виникла якась метушня. Лисові люди почали щось обговорювати з одним із продавців. Раптом пролунали голоси. 

— Кажу тобі, цей стіл зайнятий! 

— Хлопче, ти не знаєш, з ким говориш. 

Максим скривився. 

— О, почалося. 

Катя кинула швидкий погляд на Бороду. 

— І що? 

Борода хитро усміхнувся. 

— Правила фестивалю. Хто правий — вирішує дорога. 

Максим зітхнув. 

— Ну от. Тільки цього й не вистачало. 

Він спокійно рушив у бік бару. Борода й кілька байкерів рушили слідом.

Максим підійшов до групи, де один із Лисових людей сперечався з молодим байкером. 

— Проблеми? — спокійно спитав Максим. 

Чоловік у темній куртці зверхньо поглянув на нього. 

— Відійди, це не твоя справа. 

Максим ледь усміхнувся. 

— Тут усі справи мої. 

Лис повільно підійшов, його постава була розслабленою. 

— Я ж казав, Максиме, ми ще зустрінемося. 

Максим спокійно зустрів його погляд. 

— Ти ж не думав, що тобі тут раді? 

Лис холодно всміхнувся. 

— Я не шукаю дружби. 

Борода втрутився, ступивши вперед. 

— Якщо хочеш з’ясувати стосунки, роби це за межами фестивалю. Тут ми всі на рівних. 

Лис злегка кивнув. 

— На рівних? Хм… 

Він кинув короткий погляд на своїх людей і зробив крок назад. 

— Гаразд. Я не псуватиму свято. 

Максим мовчки спостерігав, як Лис розвертається й повільно йде в натовп. 

Катя полегшено зітхнула. 

— Все? 

Максим дивився йому вслід. 

— Ні. Це ще не кінець. 

---

**

Натовп знову ожив. Музика зазвучала голосніше, люди повернулися до веселощів. Десь на сцені гурт заграв важкий рок, і двигуни знову заревіли. 

Максим повернувся до Каті. 

— Ну що, повернемось до свята? 

Катя усміхнулася. 

— Гаразд. Але пам’ятай: на танцполі ти без шолома. 

Максим тяжко зітхнув. 

— Це найнебезпечніше, що я робив за останній час. 

Вони разом рушили до сцени. А в темряві хтось уважно стежив за ними.