Розділ 20.

Дощ усе ще тихо шепотів за вікном, ритмічно стукаючи по склу, ніби місто не хотіло порушувати спокій цієї ночі. Квартира Максима потопала в напівтемряві. Лише тьмяне світло вуличного ліхтаря розливалося по підлозі, торкаючись розкиданих деталей і креслень. 

Максим лежав на ліжку, півобійнявши Катю. Його рука лежала на її талії, пальці повільно, майже несвідомо ковзали по її шкірі, ніби вивчали кожен вигин. 

Катя вмостилася зручно, поклавши голову на його плече. Її волосся розсипалося по подушці, торкалося його щоки, залишаючи ледь відчутний запах шампуню й кави. 

— Ти завжди такий задумливий після гонок? — її голос був м’яким, з легкою хриплинкою, що звучала особливо спокусливо. 

Максим усміхнувся краєм губ. 

— Ні. Просто думаю, як я досі живий. 

Катя легенько засміялась, і ця мить здавалася надто правильною. Вона злегка підвелася на лікті, поглянувши на нього. 

— Якщо чесно, у мене є пропозиція, від якої ти точно не відмовишся. 

Максим підняв одну брову. 

— О, давай, здивуй мене. 

Катя на секунду задумалась, ніби обирала правильний момент. 

— Поїхали зі мною на мотофестиваль. 

Максим завмер. Його обличчя було беземоційним, але в очах майнула легка розгубленість. Він повільно видихнув і притулився головою до подушки. 

— Ти зараз жартуєш? 

Катя підозріло звузила очі. 

— Ти що, не хочеш? 

Максим відвернувся, ховаючи обличчя в подушку. 

— Тільки між нами… я там жодного разу не був. 

Катя витріщилася на нього. 

— Ти ж байкер! Як таке взагалі можливо?! 

Максим важко видихнув, голосом, сповненим сарказму: 

— Вибач, я не вкладаюся в стереотипи. Ще скажи, що мав купити шкіряну жилетку з черепом і набити татуювання "Свобода чи смерть". 

Катя розсміялася. 

— Ну, хоча б на фестиваль поїхати! 

Максим потягнувся, заклавши руки за голову. 

— Якось… не виходило. Шолом — мій комфорт. Без нього я відчуваю себе, як слимак без панцира. 

Катя склала руки на грудях і підняла брову. 

— А я думала, ти ризиковий. 

Максим скосив на неї очі. 

— Я ризиковий. Але між "перегнати Лиса" і "танцювати під рок на фестивалі без шолома" є різниця. 

Катя схилила голову на бік. 

— Слухай, я можу зняти з тебе шолом. Або ти зробиш це сам. 

Максим задумливо провів рукою по волоссю. 

— Я подумав, що ризикнути з тобою варто. 

Катя хитро всміхнулася. 

— От і добре. А тепер — вставай. У нас попереду фестиваль, і я хочу побачити, як ти викручуєшся без шолома. 

Максим скривився. 

— Це звучить як покарання. 

Катя засміялася і, притягнувши його за футболку, ніжно поцілувала. 

— Це винагорода. 

Максим важко видихнув і піднявся з ліжка, потягуючись. 

— Гаразд. Але попереджаю: я не танцюю. 

Катя підморгнула. 

— Ти не танцюєш… ще. 

Максим кинув на неї кепкуватий погляд. 

— Я відчуваю, що цей фестиваль — пастка. 

Катя підняла пальця: 

— Але з гарною музикою. 

---

**Квартира ожила** 

Максим одягав чорну футболку, Катя перебирала його куртки, ніби вибирала щось на себе. 

— І що з цього мені підходить? — кинула вона через плече. 

Максим, не повертаючись, відповів: 

— Нічого. Це мої речі. 

Катя підняла стару шкіряну куртку. 

— О, цю візьму. Вона ідеальна. 

Максим скривився. 

— Ти знаєш, що вона дорожча за мій мотоцикл? 

Катя накинула її на плечі. 

— Значить, підійде. 

Максим зітхнув і взяв ключі від байка. 

— Якщо я пережив гонку з Лисом, то переживу й це. 

---

**Вулиці Києва** 

Мотоцикл м’яко загуркотів, плавно ковзаючи по бруківці. Київ розливався вогнями, тихо спостерігаючи за парою, що мчала вперед. 

Катя міцно трималася за Максима, її пальці ковзали по його куртці. 

— Ну що, готовий до пригод? — вигукнула вона, щоб перекрити шум вітру. 

Максим, не обертаючись, відповів: 

— А є вибір? 

Катя засміялася. 

— Ні! 

Мотоцикл рвонув уперед. 

---

**Десь далеко Київ посміхався.** 

— Ці двоє знову кудись летять, — зітхнула бруківка. 

— Але вже без перегонів, — відповів старий міст. 

А десь за горизонтом вже лунав рев моторів і музика, що чекала на них попереду.