Розділ 19.

Київ повільно видихав після напруженої гри. Місто знову повернуло собі спокій: бруківка тихо скрипіла під ногами перехожих, вогні ліхтарів кидали м’яке світло на мокрий асфальт, а десь далеко лунали акорди вуличного саксофону. 

Максим сидів на мотоциклі, поглядаючи на Катю, яка стояла поруч. Її волосся розтріпав легкий вітер, і в темряві блищали очі, що випромінювали тепло і трохи втоми. 

— Ну що, переможцю належить приз, — усміхнулася вона, схрестивши руки на грудях. 

Максим підняв брову. 

— Приз? Я думав, фініш уже був. 

Катя хмикнула. 

— Ні, тепер головне — не зіпсувати фініш вечора. 

Він ледь усміхнувся, нахилившись ближче. 

— І які пропозиції? 

— Вечеря. Без перегонів. Без Лиса. І, можливо… — вона грайливо підняла брову, — десерт. 

Максим задумливо натиснув на ручку газу. 

— Десерт звучить переконливо. Сідай. 

Катя коротко засміялася й сіла позаду нього, обійнявши руками за талію. 

— Але, якщо ти ще раз різко повернеш, я тебе скину. 

— Окей, цього разу — спокійно. 

---

**Квартира Максима** 

Двері скрипнули, відчиняючись у напівтемну квартиру. 

Максим жестом запросив Катю всередину. 

— Прошу. Тут безпечніше, ніж на дорозі. 

Квартира була простою й трохи хаотичною. На підлозі валялися мотозапчастини, старі креслення лежали на столі, а на дивані — байкерська куртка. 

— Затишно, як у гаражі, — кинула Катя, оглядаючи простір. 

Максим зняв куртку, вішуючи її на спинку стільця. 

— Тут не було гостей. Хіба що Славко забігав по гайки. 

Катя розглянула полицю, де серед книжок і деталей стояла стара кружка з написом *"Найкращий водій"*. 

— А ось це вже атмосферно. 

Максим усміхнувся. 

— Чай чи каву? 

— А в тебе є щось міцніше? 

Максим коротко засміявся й дістав із шафи пляшку вина. 

— Готував для кращого приводу. Але сьогодні підходить. 

Він налив напої в прості скляні келихи. 

Катя взяла один із них, злегка торкнувшись пальцями його руки. Її дотик був легким, але теплим. 

— За перемогу? — підняла вона келих. 

Максим ледь нахилив голову. 

— За перемогу і… за десерт. 

Вони випили по ковтку. 

---

**Мовчання з натяком** 

Квартира наповнилася затишною тишею. Десь тихо працювала батарея, ледь помітно потріскуючи. 

Катя сіла на диван, закинувши ногу на ногу. 

— І що ти робиш після гонок? 

Максим задумливо всівся поруч. 

— Вимикаю двигун. А сьогодні — намагаюся розібратися, чого я більше хочу: спокою чи ще однієї пригоди. 

Катя схилила голову на бік. 

— А як щодо обох? 

Вона повільно наблизилась, її пальці ковзнули по його руці. 

Максим злегка завмер, дивлячись їй прямо в очі. Її дихання було теплим, а запах легкого парфуму ледь вловимим. 

Катя нахилилася ще ближче, їхні губи ледь не торкнулися. 

— Якщо не поцілуєш мене зараз, я піду. 

Максим ледь усміхнувся. 

— Вихідні двері далеко. 

Він м’яко взяв її обличчя в долоні й нарешті поцілував. Поцілунок був ніжним, але впевненим, із ноткою тієї самої пристрасті, що ховалася в їхніх суперечках. 

Катя відповіла з тією ж енергією, притискаючись ближче. Її пальці ковзнули йому у волосся, а Максим відчув, як дихання обох стало частішим. 

Він трохи відхилився, важко дихаючи. 

— Я ж казав, що сьогодні без перегонів. 

Катя тихо засміялася. 

— А я не обіцяла. 

Вона потягнула його назад, і вони знову злилися в поцілунку. 

Максим обережно притиснув її до себе, його руки ковзнули по її талії. Вона відповіла тим самим, відчуваючи тепло його шкіри крізь тонку футболку. 

---

**Дощ за вікном** 

Дощ знову почав крапати по підвіконню. 

Місто затихло, залишаючи їм цей момент. 

Максим відвів погляд на вікно й усміхнувся. 

— Дорога відпочиває. І я теж. 

Катя вдихнула його запах — змішаний аромат шкіри, масла й чогось, що було тільки в ньому. 

— Не поспішай. У нас попереду ще ціла ніч. 

І вона ніжно знову торкнулася його губ. 

---

**Місто мовчало.** 

Але десь у його темних закутках нова гра вже чекала на світанок. 

А поки що — тільки тиша, дощ і теплий спалах пристрасті. 

---