Розділ 18.

Нічний Київ був напруженим, як струна. Вулиці промзони вкривалися туманом, і холодний вітер гуляв між старих ангарів. Ліхтарі кидали жовте світло на мокру бруківку, створюючи довгі тіні, які тягнулися за кожним рухом. Місто затамувало подих, спостерігаючи за двома силуетами. 

Максим стояв біля свого мотоцикла, схилившись трохи вперед. Чорний шолом висів на кермі, блищачи під ліхтарем. Куртка з потертої шкіри щільно облягала його фігуру, а рука нервово стискала ключ запалювання. Його обличчя було зосереджене, брови насуплені, щелепа напружена. Очі — темні й холодні, ніби вже бачили фініш. 

Поруч стояла Катя. Її русяве волосся спадало на плечі, подекуди прилипле до щік від вологи. Вона схрестила руки на грудях, але легка напруга в позі виказувала її хвилювання. Губи стиснуті, а очі уважно стежили за кожним рухом Максима. 

— Нервуєшся? — її голос був тихий, але чіткий. 

Максим повільно перевів на неї погляд, затримавшись на мить. 

— Ні. Просто думаю. 

Він ледь помітно посміхнувся, хоча усмішка вийшла більше втомленою, ніж щирою. 

Катя легенько підняла брову. 

— Про що? 

Максим нахилився, перевіряючи байк, пальцями ковзаючи по холодному металу. 

— Що знову доведеться довіритись цій залізній штуковині більше, ніж собі. 

Катя склала руки ще міцніше. 

— Ну, вона ж не запропонує тобі побачення. 

Максим трохи підняв куток губ. 

— Це вже зробили ти і Лис. 

Катя хмикнула й блиснула очима. 

— Сподіваюсь, зі мною ти виграєш швидше. 

---

**Промзона. Початок гонки** 

Вітер розганяв пил і легкі клапті туману поміж іржавих контейнерів. Старі бетонні стіни ніби вп’ялися в ніч, спостерігаючи за кожним рухом. Десь у темряві почулися голоси. 

Двигуни загуркотіли, прокотившись луною поміж ангарів. 

Максим повільно вийшов на старт. Його фігура виглядала впевненою, хоча плечі були трохи напружені. Його мотоцикл блищав у світлі ліхтарів, мов чорна хижа тварина, готова до стрибка. 

Навпроти нього — Олексій Лис. Високий, стрункий, у темному шкіряному костюмі з червоними деталями. Його шолом був глянцевий, а поза — розслаблена. Він стояв так, ніби вже виграв. 

— Цього разу фінішує тільки один, — його голос прозвучав холодно й чітко. 

Максим повільно одягнув шолом. 

— Саме так. 

Лис легенько нахилив голову, наче киваючи в знак поваги, хоча в очах було презирство. 

Натовп навколо гув. Ставки зроблені, усі затамували подих. 

Десь у кутку хтось хрипло засміявся. 

— Вони знову бавляться з вогнем, — прошепотіла бруківка. 

Контейнери ледь чутно скрипнули. 

— І цього разу хтось згорить. 

---

**Сигнал** 

Раптовий різкий звук. 

Двигуни завили, мов розлючені звірі. 

Максим і Лис рвонули вперед. 

Вітер бив у шолом, рвався під куртку. Байк слухняно реагував на кожен рух. Асфальт миготів, відбиваючи червоні й білі відблиски фар. 

Лис одразу пішов на обгін. Його постава була розслаблена, рухи впевнені. Він різко змістився вбік, намагаючись витіснити Максима. 

Максим вчасно нахилився, байк ковзнув по вологій бруківці. 

*Він грає жорстко.* 

Максим стиснув зуби. 

— Не так швидко. 

---

**Катя** 

На даху старого ангара Катя стояла, притиснувши руки до грудей. Її обличчя було серйозним, очі — напружені. 

Поруч Славко нервово жував жуйку. 

— Чуєш, Катю, може, я спущусь і… допоможу? Я там ключик схоплю… 

Катя навіть не повернулася. 

— Він справиться. 

Славко засовгав ногами. 

— Ну, якщо ні… у мене гайковий ключ великий. 

---

**Лабіринт промзони** 

Раптовий поворот. Перед Максимом — стара рампа. Лис різко зсунувся, блокуючи проїзд. 

Максим не вагаючись, вивів байк на рампу. 

*Зараз або ніколи.* 

Байк відірвався від землі й стрімко перелетів через металевий бар’єр. 

Приземлення було жорстким, але він вирівнявся. 

Лис не встиг зреагувати. 

Максим мчав уперед. 

---

**Фініш** 

Вузький проїзд, залитий водою. 

Максим відчув, як колеса ковзають. 

*Ще трохи.* 

Лис спробував обійти, але занісся. 

Максим рвонув уперед. 

Фінішна лінія. 

Тиша. 

А потім — вибух криків. 

Максим повільно зняв шолом. Його груди важко здіймались, обличчя вологе від поту. 

Катя підбігла й рішуче обійняла його. 

— Ти це зробив! 

Максим усміхнувся. 

— Обіцяв. 

Вона підняла голову, і в очах блищав азарт. 

— А тепер — вечеря. І жодних перегонів. 

Максим посміхнувся ще ширше. 

— Домовились. 

---

**Олексій Лис** 

Лис стояв осторонь. Його кулаки були стиснуті. 

— Це ще не кінець. 

---

**Київ видихнув.** 

Але тіні залишилися. 

І дороги чекали наступного ходу.