Розділ 16.

Кав’ярня була затишною, але сьогодні щось у повітрі здавалося дивним. Легкий аромат кави змішувався з тривожною тишею. Навіть пар із чашок здіймався повільніше, ніби вагаючись, чи варто сьогодні підніматися. 

Максим обережно крутив чашку в руках, дивлячись на темну поверхню напою, немов вона могла дати йому відповідь. 

Катя тим часом спостерігала за баристою, яка якось нервово витирала той самий стакан уже п’яту хвилину поспіль. 

— Шефе, ти не знаходиш, що тут трохи… дивно? — нахилилась до нього Катя, знизивши голос. 

Максим повільно підняв погляд. 

— Дивно те, що ми досі тут сидимо. 

Він поставив чашку й обвів поглядом кав’ярню. Порожні столики, тиха музика, яка звучала так, ніби ось-ось обірветься, і кілька відвідувачів, що ховалися за газетами. 

— Поглянь, — тихо вказала Катя на чоловіка в кутку. — Газета… без дірок для очей, але він її тримає догори дриґом. 

Максим нахмурився. 

— А бариста пильнує нас так, ніби ми збираємося вкрасти кавомашину. 

Катя склала руки на грудях. 

— Може, час йти? 

Максим кивнув, але в ту ж мить двері кав’ярні важко відчинилися. 

Усередину зайшов високий чоловік у темному пальті. Його хода була надто впевненою для випадкового відвідувача. Очі ховалися під капюшоном, а на зап’ясті блиснув знайомий логотип *"Red Line"*. 

Катя швидко прошепотіла: 

— Ну от і десерт. 

Максим зітхнув. 

— Я каву без цукру замовляв. 

---

**Сигнал до дії** 

Чоловік не робив жодного різкого руху. Він просто стояв і спостерігав. Як хижак, який вичікує, поки здобич сама наблизиться. 

— Гаразд, — Максим повільно підвівся, відсунувши стілець. — План такий: виходимо спокійно. Без різких рухів. 

— А якщо він за нами? — спитала Катя, зиркнувши на баристу, яка вже навідріз відмовилась нас обслуговувати. 

Максим ледь усміхнувся. 

— Тоді я вперше запрошу тебе на пробіжку. 

Катя хитнула головою. 

— Чудово. Я тільки про це і мріяла. 

Вони повільно рушили до виходу. Чоловік навіть не ворухнувся, лише легенько торкнувся до свого годинника. 

*Сигнал.* 

Із тіні кав’ярні виринули ще двоє. Чорні куртки, холодні погляди. 

Катя ледь чутно видихнула: 

— О, ну от і фуршет. 

Максим зупинився на мить. 

— План "Б"? 

— Бігти. 

Вони різко кинулися до дверей. 

Чоловіки рушили слідом. 

---

**Вулиці Києва прокинулись** 

Бруківка Подолу під ногами відгукнулася глухим стуком. 

— І знову біжать, — пробурмотіла вона. 

— А я ж просила спокійний день, — обурилась вузька вуличка, звиваючись між будинками. 

Максим і Катя швидко ковзали провулками. 

— Шефе, план у нас є? — задихаючись, крикнула Катя. 

Максим не обернувся. 

— Так! Бігти швидше за них! 

Катя скривилась. 

— О, стратегія просто геніальна! 

---

**Техстанція "Зелений Світлофор"** 

Двері майстерні відчинилися з тріском. Максим і Катя влетіли всередину. 

Славко, який сидів на капоті старого "Запорожця" і обідав бутербродом, ледь не вдавився. 

— Та що за… Шефе, ви що, марафон бігли? 

Максим зачиняв двері. 

— Більше схоже на забіг із перешкодами. 

Катя важко дихала, спираючись на стіну. 

— Чесно кажучи, я очікувала романтики. Ну там… квіти, вечеря… А не погоні Києвом. 

Максим витер піт із чола. 

— Я попереджав, що з мною спокійно не буває. 

Славко поклав бутерброд. 

— Я правильно зрозумів, що це були хлопці Лиса? 

Максим кивнув. 

— Ага. Він перейшов до прямих методів. 

Катя зітхнула. 

— Треба щось робити. 

Славко підняв палець. 

— Може, я зроблю чай? Ну, для підняття бойового духу? 

Максим і Катя переглянулися. 

— Давай. Але без отрути. 

Славко образився. 

— Ну, все, без цукру тоді! 

---

**Десь у Києві** 

Олексій Лис стояв біля панорамного вікна свого офісу. 

— Вони втекли. 

Охоронець винувато опустив голову. 

Лис повільно розвернувся. 

— Нічого. Вони самі повернуться. Місто їм у цьому допоможе. 

Його очі холодно заблищали. 

— Наступний хід за мною. 

---

**А місто дихало важко.** 

Кожна вулиця, кожен міст готувалися до нової гри. 

І цього разу кави буде замало.