Розділ 14.

Київ повільно прокидався. Сонце пробивалося крізь важкі сірі хмари, ледь торкаючись дахів старих будинків. Місто ще дрімало, обгорнуте ранковим туманом і запахом вчорашнього дощу. 

Бруківка під ногами була вологою й прохолодною. 

— Знову дощ... — зітхнула вона, ледве чутно скрипнувши під ногами перехожих. 

Вузькі вулички Подолу спостерігали, як Максим стояв на порозі техстанції, задумливо втупившись у бетон. Його темне волосся стирчало в різні боки, під очима лягли тіні втоми. 

Він повільно ковтнув холодну каву, яка залишилася з вечора, і скривився. 

— Треба змінити баристу, — пробурмотів він. 

— Обережніше зі словами, шефе, — з-за спини виглянув Славко, обережно тримаючи папку з паперами. — Бариста може цього почути. 

Максим кинув на нього погляд. 

— Вона вже чула. 

Катя стояла у дверях, обпершись плечем об косяк, і дивилася на Максима з легкою посмішкою. 

— Я можу зробити ще гірше. 

Максим підняв брову. 

— Вже цікаво. 

Катя підняла вгору свій телефон, на екрані якого блищало фото Максима зі шоломом у руках і підписом: *"Герой Подолу. Програє каву кожному охочому!"* 

Максим видихнув. 

— Чудово. 

Славко пирснув зі сміху. 

— Ну, хоч каву тепер купуватимеш за власний кошт. 

Катя кивнула. 

— І без знижки. 

---

**Офіс Олексія "Лиса"** 

Олексій сидів у темному кабінеті. Його обличчя залишалося спокійним, але в погляді з'явилася напруга. 

На столі перед ним лежали нові документи, карти й фотографії. Серед них — знімок Максима й Каті біля техстанції. 

До кімнати зайшов його помічник. 

— Вони виглядають спокійно. Нічого підозрілого. 

Олексій повільно підняв очі. 

— Спокій — це ілюзія. Її легко зруйнувати. 

Він ковзнув пальцем по мапі Києва, зупинившись на позначці неподалік Подолу. 

— Готуйте новий маршрут. Цього разу без правил. 

---

**Техстанція "Зелений Світлофор"** 

Максим розгорнув стару карту міста на столі. 

— Вони не відступлять, — тихо сказав він, ковзаючи пальцем по промзоні. 

Катя нахилилася ближче. 

— Думаєш, Лис не зупиниться? 

Максим стиснув губи. 

— Це не про гонки. Це про контроль. Якщо він не зламає мене, він зламає все навколо. 

Славко обережно підняв руку. 

— А може, ми спробуємо якось… мирно? 

Максим повільно підняв очі. 

— І як ти це бачиш? 

Славко замислився. 

— Ну, каву йому купити, наприклад. Хтось же має з ним поговорити. 

Катя засміялась. 

— Думаю, він не той, кого можна купити за каву. 

Славко знизав плечима. 

— Ну, тоді доведеться діяти інакше. 

Максим уперся руками в стіл. 

— У нього є план. І нам треба випередити його. 

Катя подивилася на карту. 

— Якщо він любить контролювати дороги, можливо, варто змінити правила? 

Максим на мить задумався. 

— Можливо. 

---

**Вулиці Києва** 

Вітер тихо гойдав дорожні знаки. 

— Вони знову готуються грати, — зітхнув Північний міст, брязкаючи тросами. 

— Та нехай вже десь доїдуть, — бурчала бруківка. 

Але місто завмерло в очікуванні.