Розділ 11.

Двигуни заревіли так, що стара промзона ніби здригнулася. Гул рознісся між порожніх бетонних стін, відскакуючи луною від іржавих контейнерів. 

Асфальт під колесами не був готовий до цього. 

— І знову ти мене рвеш, — скрипіла дорога, вбираючи в себе запах паленої гуми. 

Колеса залишали чорні сліди, шини з шипінням хапали мокрий бетон. Вітер гнав у спину, змішуючи пил із запахом бензину. 

Максим міцно тримав кермо. Його пальці напружилися, шолом щільно облягав голову, стишуючи звуки навколо. 

Перед ним — суперник на червоному байку. Лише червоні смуги миготіли в тумані. 

**Він був швидкий. Небезпечний.** 

Максим ковтнув сухе повітря. 

*Головне — не поспішати. Читати дорогу.* 

---

**Дорога мовчала.** 

Вона лежала волога, темна, з тріщинами, які тяглися, мов зморшки на старому обличчі. 

— Спробуй здогадайся, де я трісну наступного разу, — хитро промовила вона. 

Максим нахилився в поворот, відчуваючи, як мотоцикл слухняно реагує на кожен рух. 

*Це не просто гонка. Це пастка.* 

Вітер бив у візор, холодний і рвучкий. 

**Тікати було нікуди.** 

---

**Промзона позаду.** 

Славко стояв, заклавши руки за спину, і нервово поглядав на трасу. 

— Ну, от. Він уже поїхав, а я стою. Як чайник на полиці. Без кришки. 

Він ковтнув, повернувшись до натовпу. Люди гули, сміялися, хтось уже робив ставки. 

— Може, мені теж поставити на шефа… або, може, на Лиса? 

Його погляд зупинився на одному з учасників, який тримав у руках товстий конверт. 

Славко підняв брови. 

— Хм. Гроші? Щось тут не те… 

Він витер руки об джинси й рішуче пішов углиб натовпу. 

*Якщо Максим ганяє, то хтось має думати.* 

---

**Максим** 

Дорога вела вперед. Але вона змінювалася. 

Раптовий поворот. 

Максим вчасно змістився вліво. 

*Вузький проїзд. Контейнер. Пастка.* 

Червоний суперник втиснув газ і різко проскочив уперед. 

Максим миттєво зрозумів. 

*Він знає маршрут.* 

Дорога ніби шепотіла: 

— Він має карту. А ти? 

Максим холодно усміхнувся. 

— У мене є очі. 

І нахилився, вписуючись у поворот. 

---

**Олексій "Лис"** 

Лис стояв осторонь. 

Його очі стежили за трасою, а губи ледь ворушилися. 

— Все йде за планом. 

Поруч підійшов охоронець. 

— Він ще тримається. 

Лис кивнув. 

— Поки що. 

Його рука лягла на планшет. На екрані — маршрут гонки. Червоні позначки — місця пасток. 

— Дорога не пробачає помилок. 

---

**Дорога** 

— Давай, хлопче, — глузливо шепотіла дорога під колесами. 

Бетон тріснув під вагою байка. 

*Вузький місток. Занадто слизький.* 

Максим на мить зосередився. 

*Тут він спробує зіштовхнути мене.* 

І справді. Червоний байк різко сунув убік. 

Максим різко вивів мотоцикл у протилежний бік, дозволяючи задньому колесу ковзнути. 

Гума завила, але байк вирівнявся. 

— О, гарний трюк, — зітхнула дорога. 

Максим на мить усміхнувся. 

---

**Катя** 

Вона бігла. 

Асфальт під ногами дзвенів від її кроків. 

— Чого спішиш, дівчино? — глухо питала бруківка. 

Катя зупинилася, вдихаючи на повні груди. 

Перед нею — вузький провулок, ледь освітлений лампами. 

Десь попереду гуркотіли мотори. 

*Максим там.* 

Катя рішуче стиснула пальці в кулак. 

— Я не дам йому бути там наодинці. 

І побігла вперед. 

---

**Максим** 

Дорога тягнулася далі. 

Попереду замиготіли вогні. 

*Ще трохи. Ще мить.* 

Червоний байк наближався до чергової пастки. 

Максим відчув, як серце б'ється в грудях. 

*Час перевернути гру.* 

Він різко збільшив швидкість, обганяючи суперника. 

Дорога стиха шепотіла: 

— Хм. Я так просто тебе не відпущу. 

Максим усміхнувся. 

— Спробуй. 

---

---