Розділ 6.

Ранок у Києві** 

Дощ нарешті вщух. Ніч, здавалося, зморилась від власного шуму й поступово відступала, залишаючи Київ в обіймах ранкової туманної прохолоди. 

Максим стояв на порозі техстанції, втягуючи в груди холодне повітря. Його волосся, розтріпане й вологе, стирчало в різні боки. Очі червоні від недосипу. Він провів рукою по обличчю, намагаючись розігнати сон. 

— Ну, і вигляд у тебе, шеф, як у несправного стартеру, — пролунало зсередини. 

Це був Славко, його помічник. Невисокий, худорлявий, із завжди скуйовдженим каштановим волоссям і постійною усмішкою на обличчі. Він стояв у старій майці з плямою масла, жонглюючи гайковим ключем. 

Максим ліниво повернув до нього голову. 

— Доброго ранку, фахівцю з критики. 

— А що, я б теж не виспався, якби вечорами гуляв під дощем, — хмикнув Славко, киваючи на куртку, акуратно складену на стільці. — Катя лишила? 

Максим скосив на нього очі, але нічого не відповів. 

— Так і знав. От що значить — працювати з романтиком. 

Максим у відповідь лише важко зітхнув і пішов у глибину майстерні. 

---

**

Катя** 

Катя стояла біля дзеркала у своїй квартирі. Її волосся було ще трохи вологим після душу, хвилями спадало на плечі. Вона одягла зручний светр кольору кави з молоком і джинси. 

На губах з’явилася ледь помітна усмішка. 

*Мабуть, учорашній вечір був... не зовсім провальним.* 

Вона підняла телефон і прокрутила чат із Максимом. Порожньо. Жодного повідомлення. 

Катя закусила губу. 

— Ну, хоч "дякую" написав би… — пробурмотіла вона, але в голосі не було справжнього обурення. 

Вона взяла куртку, ключі й вийшла з квартири. 

*Час діяти.* 

---

**Техстанція "Зелений Світлофор"** 

Максим нахилився над мотоциклом. Руки машинально тяглися до інструментів. Болти скреготіли під ключем, мастило лишало чорні сліди на пальцях. 

— Шефе, а може, ми таки піднімемо трохи прайс? Бо я вже й не знаю, чи на каву вистачить. 

Славко стояв із блокнотом, безсоромно жуючи якусь булку. Крихти сипалися на підлогу. 

Максим глянув на нього. 

— Піднімемо ціни — втратимо клієнтів. 

— Ми й так їх втратимо, якщо "Red Line" витисне нас із ринку! Чув, що Лис новий сервіс відкриває? Ще й кав'ярню поруч облаштовує. Підозріло, правда? 

Максим завмер. 

— Кав'ярню? 

Славко кивнув, зробивши великий укус. 

— Ну, не сам, звісно. Кажуть, якусь баристку переконують… 

Максим стиснув гайковий ключ. 

— Катю? 

Славко підняв брови. 

— О, то ти в курсі. 

Максим відкинув інструмент. Метал із дзвоном вдарився об підлогу. 

— Славку, збирайся. Їдемо. 

Славко розгублено роззирнувся. 

— Куди? 

— Дізнаємось, що задумав Лис. 

---

**Кав'ярня Каті** 

Катя саме розставляла чашки на полиці, коли у двері зайшов Олексій. Його поява була різкою, як раптовий порив вітру. Стриманий костюм, ідеально підібраний годинник на зап’ясті. Усмішка — бездоганна й холодна. 

— Доброго ранку, Катю. 

Вона здивовано підняла погляд. 

— Ви… щось замовите? 

— Я хочу запропонувати дещо цікавіше, ніж кава. 

Він обережно поклав на стіл папку. 

— Співпраця. Ми відкриваємо новий сервісний центр. І кав’ярня нам дуже б пасувала. 

Катя обережно відкрила папку. Яскраві макети, фінансові пропозиції, умови оренди. Все виглядало… ідеально. 

Занадто ідеально. 

— Чому саме я? 

Олексій злегка нахилився вперед. 

— Ви відома в районі. А ще... я знаю, що ви товаришуєте з Максимом. 

Катя зніяковіла. 

— Це тут до чого? 

— До того, що бізнес і дружба — речі несумісні. 

Його усмішка стала ширшою. 

— Подумайте. Я повернусь. 

І він так само спокійно вийшов. 

Катя залишилася з думками. 

---

**Майстерня** 

— То що будемо робити, шефе? — Славко натягнув шолом, що був на кілька розмірів більший. 

Максим завів мотоцикл. 

Двигун ревів, і майстерня наповнилася глухим гулом. 

— Поговоримо. По-своєму. 

Славко ковтнув слину. 

— Це... безпечно? 

Максим кивнув на шолом. 

— Вдягай. Будеш думати краще. 

Славко мовчки натягнув шолом. 

— Ні. Ніфіга не допомагає. 

Максим коротко всміхнувся. 

Двигун загуркотів, і вони зникли за поворотом.