Розділ 23. День народження

Сімнадцятий день народження Солі випав на суботу в середині грудня, і Марко, дізнавшись про дату ще кілька тижнів тому, узявся за організацію святкування з тим ентузіазмом, який зазвичай супроводжував усі його ініціативи, — орендував невелику залу в кафе неподалік центру, запросив десяток спільних знайомих, замовив торт із написом і навіть домовився про невеликий музичний супровід від когось зі своїх знайомих із музичної школи.
Соля дізналась про масштаб підготовки лише частково заздалегідь — Марко навмисно тримав деякі деталі в секреті, бажаючи здивувати її, і коли вона зайшла до орендованої зали ввечері того дня, зустрінута гучними вигуками привітань, гірляндами, розвішаними по стінах, і столом, заставленим закусками, вона відчула справжнє здивування й приємність від того, скільки зусиль було вкладено заради неї.
Вечір розгортався весело — музика, розмови, смішні тости, які виголошували однокласники, торт із її іменем, написаним кремом, фотографії, які робили майже безперервно протягом усього святкування, документуючи кожен момент для подальших публікацій. Соля, оточена увагою й теплом, справді почувалась щасливою більшу частину вечора, забуваючи про будь-які інші турботи, розчиняючись у святковій атмосфері.
Гостей зібралось близько дванадцяти — переважно спільні знайомі з класу й кілька Маркових друзів із музичної школи, — і серед усього цього гамірного товариства Соля кілька разів ловила себе на короткій, майже неусвідомленій думці, яка виникала й швидко зникала, витіснена черговим тостом чи жартом: Тиміша серед гостей не було.
Вона не запрошувала його сама — не через свідоме рішення виключити, а тому що весь процес організації вечірки взяв на себе Марко, а список запрошених складався переважно зі спільних знайомих обох, серед яких Тиміш формально не значився, попри те що колись, у минулі роки, він завжди був першим, кого вона запрошувала на власний день народження, задовго до появи будь-яких інших гостей у списку.
Вона згадала про це лише мигцем, посеред вечора, коли хтось із гостей, роздаючи шматки торта, спитав жартома, чи всі присутні тут її найкращі друзі, — питання, яке викликало короткий, майже фізичний укол, швидко притлумлений усмішкою й переходом до іншої теми розмови.
Подарунки вона відкривала наприкінці вечора, коли гості вже почали розходитись поступово, лишаючи в залі тільки найближче коло — Марка й кількох найближчих подруг. Стос коробок, загорнутих у яскравий папір, обіцяв приємні сюрпризи, і Соля розгортала їх одну за одною, дякуючи кожному даруючому з тим щирим задоволенням, яке зазвичай супроводжує розкривання подарунків.
Парфуми від однокласниці, стильна сумка від іншої подруги, книжка популярного автора від когось із класу, гарний светр від Оксани, підібраний з урахуванням Солиного смаку в кольорах, — усі подарунки виявились гарними, продуманими, дорогими, судячи з якості пакування й марок на етикетках.
Марків подарунок виявився останнім — невеликий футляр, у якому лежав тонкий срібний браслет із маленьким кулоном у формі сніжинки, вишукана й, певно, недешева прикраса, яку він вручив із теплою усмішкою, пояснюючи, що обрав саме цей дизайн через сьогоднішній сніг, який падав того дня два місяці тому, коли вони посварились уперше й помирились так само швидко.
— Дуже гарно, — сказала Соля щиро, приміряючи браслет одразу, милуючись тонкою роботою кулона у світлі залі.
Гості аплодували, схвально коментуючи вибір подарунка, і вечір продовжувався ще якийсь час у теплій, святковій атмосфері, поки останні гості нарешті не почали розходитись, дякуючи за запрошення й побажавши ще раз щасливого дня народження.
Пізніше того вечора, вже вдома, готуючись до сну, оточена стосом отриманих подарунків, розкладених на письмовому столі, Соля розглядала їх усі ще раз, при тьмянішому світлі нічної лампи, ніж яскраве освітлення орендованої зали. Кожен подарунок був гарним, доречним, продуманим у своєму роді — але, розглядаючи їх усі разом, вона раптом відчула невиразну, важко визначувану порожнечу, наче чогось бракувало серед усього цього достатку гарних, дорогих речей.
Вона не могла одразу сформулювати, що саме викликало це відчуття, — можливо, те, що жоден із подарунків не був створений спеціально для неї, не відображав нічого особистого, унікального саме для їхніх із дарувальником стосунків, а радше становив узагальнений, хоч і якісний вибір, який міг би підійти будь-якій дівчині її віку зі схожими інтересами.
Вона відкрила шухляду письмового столу, шукаючи щось геть інше — олівець чи ручку, потрібну для короткого запису подяк, які планувала написати завтра, — і, порпаючись серед канцелярського приладдя, раптом наштовхнулась на щось, загорнуте в цупкий папір, забуте на самому дні шухляди, куди воно потрапило ще торік і відтоді лежало непорушно.
Вона дістала знахідку обережно, розгортаючи цупкий папір, і на світло вийшла мапа — ретельно намальована від руки, олівцем і кількома кольоровими чорнилами, мапа їхнього міста з позначеними на ній місцями, пов'язаними з архівом легенд: закинута фабрика з маленьким символом гудка, старий колодязь за аптекою, дерево з дуплом на площі Соборній, будинок на Грушевського з крихітним символом хреста поруч, який мав позначати, певно, легенду про прокляття.
Внизу мапи, дрібним, акуратним почерком, було підписано: "Соломії, з днем народження. Щоб завжди знала, куди йти, коли захочеться згадати. Тиміш".
Це був торішній подарунок, зроблений власноруч, без жодних дорогих матеріалів чи брендових етикеток, — просто аркуш паперу, олівець і кілька годин старанної роботи, витраченої на те, щоб зобразити місто так, як бачили його тільки вони двоє, крізь призму спільних відкриттів і записаних легенд.
Соля довго дивилась на цю мапу, сидячи за письмовим столом, оточена стосом сьогоднішніх подарунків, значно дорожчих формально, значно ошатніше загорнутих, — і все ж жоден із них не викликав того відчуття, яке викликав цей потертий аркуш паперу з дрібним, акуратним почерком унизу.
Вона провела пальцем по контурах намальованої фабрики, по крихітному символу гудка, по позначеному колодязю, згадуючи той день, коли отримала цю мапу вперше, — Тиміш тоді трохи ніяковів, вручаючи подарунок, наче сумнівався, чи достатньо він вартий уваги порівняно з іншими подарунками, які вона могла отримати того дня, і вона пам'ятала, наскільки щиро тоді зраділа саме цьому, найпростішому з усіх дарунків, значно сильніше, ніж будь-якому іншому.
Знизу, з вітальні, долинав приглушений сміх Марка й кількох подруг, які затримались допомогти прибрати рештки святкових прикрас і залишки їжі, — веселий, теплий звук, який мав би відповідати загальному настрою святкового вечора. Але Соля сиділа сама у своїй кімнаті, дивлячись на потерту мапу торішнього подарунка, відчуваючи, як усередині щось стискається болісно й невиразно, без чіткого визначення того, що саме викликає цей біль.
Вона акуратно згорнула мапу назад у цупкий папір, поклала її не назад у шухляду, а на видне місце на столі, поруч із сьогоднішніми подарунками, — жест, який не мав жодного конкретного практичного сенсу, просто потребу лишити її на видноті бодай на цю ніч, перш ніж, можливо, знайти для неї постійне місце десь, де вона не загубиться знову серед інших речей.