Жахливий день

~Коли комусь боляче , чи погано , саме найгірше не неправильно щось зробити , 

А просто стояти осторонь ~

________________________________________________

-Три ! - ми кинулись тікати до дверей. 

Грицько закрив очі . Просто з підлоги почали виростати різноманітні рослини . Вони хапали незнайомця , крутились навколо нього , не даваючи пройти. Хвець керував руками хижі квіти , але коли чоловік поглянув на нього , то вони просто перестали слухатись хазяїна . Наче з розуму зійшли ! 

-Що коїться ?!- зціпивши зуби закричав хлопець.

Він сів на підлогу , а з обличчя почав крапати піт . 

-Шедоу , тікайте ! Моя енергія зникла ! 

Тепер незнайомець побачив і мене . Єхидно посміхнувшись, потроху йшов в нашу сторону. Я відчула страх . Мені просто стало якось боляче та ... Голова запаморочилась. Клеменс вхопив за руку і ми побігли на подвір'я . 

Я вперше побачила переживання на обличчі хлопця. Невідомий кудись зник , та я вже цього не помітила ...

-Куди ти мене тягнеш ?!

-В таємний ліс ! Там є сховище . 

Шедоу , пробігаючи повз стіни , клацнув кнопку . В школі залунала сирена і така гучна , що голова все більше заболіла . 

Я не знала що це за чоловік , але він точно не викликає довіру . Зараз ми бігли через центральні ворота . О ні ! Той чаклун ( чи хто він ) з'явився просто навпроти нас . Що ж робити ?! Шедоу махнув рукою і з повітря впав меч . 

-Ось тобі ! 

Хлопець біг на невідомого . Раз , два , три удари , але без результатів. 

-Він знов зник ! 

Тепер ми дісталися старого будинку. Він виглядав як купол , прикрашений листям та гілочками . Молода дівчина , побачивши мене , махнула рукою . Я підійшла до неї . Вона наказала спуститися вниз . В останню секунду помітила вогник над головою Клеменса. Напевно, дуже розлютився. 

Всередині сховище виглядало наче звичайна хатинка . Мене завели в кімнату та замкнули двері . Але я не можу просто сидіти і чекати не зрозуміло чого ! Треба діяти ! 

-Декілька учнів з академії скоро прийдуть ,- сказав Шедоу за дверима . 

-Мені доповіли , що цей чолов'яга привів з собою ворогів . І знаєш кого? Орків ! 

З обличчя закрапав піт . Невже тут і таке можливе ? 

-Пробач , мені дзвонять ,- голос стих ,- що ?! Як просуваються сюди ?! Я йду ! 

Тихенько відчинивши двері , прослідкувала за Шедоу . Він виліз зі сховища , узяв меч та побіг . Наді мною летіли круки . Сирена ставала все дужчою . Відчувши якесь тепло , закрила очі . Так минула хвилина .

*****

-Де я ? 

-Тодам , вони не впораються без тебе .... Слухай уважно , зніми кулон . Тільки після битви швидко одягни його . Зрозуміло? Я буду допомагати тобі . 

-Але я не знаю що робити ...

-Стань героєм . Ти зможеш

Стати героєм ... Я завжди хотіла цього , але .. чи зможу ? Хоча , треба спробувати. Їм потрібна я . 

*****

Я біжу по лісу . Дивлюсь : навколо туман та дим . Якась атмосфера дивна . Наче вогнем пахне . Цікаво , як там Шедоу ? Він так хвилювався . Але навіщо ж попросив Келлі Оверлейд слідкувати за мною ? Я не розумію його ! 

Учні академії Шерон билися з високими , як дерева Орками . В них довгі зуби та вуха , пошарпаний одяг . А запах узагалі жахливий! 

-Дивися! До нас ще один сніданок прийшов !- сказав один з чудовисьок . 

-Це я їжа ?! 

Клеменс махає мені рукою . Я бачу , що він розлючений. Ну зараз почнеться:"Чим ти думала ? Хочеш усе зіпсувати?" 

-Йди поки не пізно !- гукає .

-Ні ! Я допоможу! 

-Потім будеш в героя гратися! Я сказав ...

Але не слухаю його . Кидаю кулон на землю ( бо так епічніше ) і розумію , що не знаю жодного закляття , чи щось таке . Жах ! 

-Стань супергероєм ...

Хто ж такий герой ? Той , хто ховається? Ні , я допоможу. Навіть якщо треба буде віддати життя . 

Кулону немає . Я відчуваю якесь полегшення. Наче птаха, що полетіла .  Моє волосся підіймає вітер . Відчуваю , що вже не стою на землі . Мої очі ... Щось змінилось . В руках з'явився меч . 

-Х-хто ти ?- спитав Орк .

-Моє ім'я - Тодам ! 

В повітрі закрутилась хуртовина . Ці злодії нічого не бачитимуть ! Я узяла меч і побігла просто на них . Коли атакувала , то вони просто зникали . Наче привиди , або ж ілюзії. Один , два їх залишалось все менше . 

-Тодам !- хтось гукнув позаду мене .

Я обернулася та помітила того незнайомця. Бліде і потворне обличчя посміхалось . Я уявила собі хурделицю та таку , що знесе навіть дерево . Треба завдати останній удар ! 

-Ось тобі !!! 

Замахнулась мечем ііііі... Затамувала тиша . Я побачила яскраве світло , що засліпило очі . Перетворившись на птаха , відлетіла в інший бік . Очі заплющились та я втратила свідомість. Коли прокинулася , то на мене дивились Віра і Леся. Вони і плакали , але і на агались посміхнутись . 

-Що трапилось ? 

-Що трапилось ?!- до мене підбігла Софія .- Це ти питаєш ? Думаєш , що краща за всіх ? Я переможу сама ! Так ?! Подивись навколо ! - на її очах вперше з'явилися сльози .- Де тепер нам жити ?! Ти ... Ти .. гірша за лиходія !