Розділ 2. Ехо минулого

Наступного ранку Кейт повернулася до квартири Евелін, цього разу сама. Вона хотіла ще раз усе оглянути, сподіваючись, що в тиші знайде те, що пропустила в галасливій присутності поліції та Алекса. Книга про руїни лежала на столі, тепер у пластиковому пакеті як доказ. Кейт не могла відвести від неї погляду. Що саме шукала Евелін?

Кейт почала систематично обходити кімнати. Кухня — бездоганна. Вітальня — жодних слідів. Але коли вона зайшла в кабінет, її увагу привернув старий, масивний письмовий стіл, що дивно виділявся на тлі сучасних меблів. Евелін, судячи з усього, цінувала антикваріат. Кейт відкрила шухляди. Більшість з них були порожні, або містили стандартні канцелярські приналежності. Але в останній, найнижчій, вона знайшла щось незвичайне.

Під стосом старих документів лежала старовинна скринька з червоного дерева, оздоблена химерним різьбленням. Її поверхня була потертою, а на кришці виднівся дивний символ – стилізоване око, оточене візерунками, що нагадували змій. Скринька була замкнена. Кейт відчувала, що це не просто прикраса. Це було схоже на схованку.

Вона витратила наступну годину на пошуки ключа, але безрезультатно. Зрештою, Кейт вирішила діяти. Вона обережно, за допомогою тонкої шпильки, спробувала відкрити замок. Через кілька хвилин клацнуло, і кришка піддалася.

Всередині лежав згорток старовинних пергаментів, пожовклих від часу. На першому ж аркуші вона побачила той самий символ, що й на скриньці. Поруч були намальовані якісь схеми, що нагадували карти, і невідомі літери, що здавалися ієрогліфами. Це були не звичайні документи. Це були артефакти минулого, що приховували якусь таємницю.

В цей момент двері кабінету відчинилися, і на порозі знову з'явився Алекс Вольф.

— Я думав, ви вже пішли, міс Лінкольн, — його голос був жорстким. — Це місце злочину.

Кейт підняла очі, в яких горів вогник азарту. Вона тримала в руках один із пергаментів.

— А я думала, що ви, інспекторе, не вірите в дрібниці, — спокійно відповіла вона. — Виявляється, Евелін була не просто архітектором.

Алекс швидко підійшов до столу і побачив відкриту скриньку. Його очі розширилися, коли він розгледів пергаменти. Він одразу зрозумів, що це не просто старі папери.

— Що це таке? — запитав він, його голос змінився.

— Гадаю, це карта, — Кейт розгорнула один із пергаментів. — Карта до того, що Евелін шукала.

Вони схилилися над столом, їхні голоси звучали тихо, майже шепіт. У цей момент їхні розбіжності відійшли на другий план. Була лише таємниця, яку вони мали розгадати. А старовинні пергаменти, здавалося, шепотіли історії про давно забуті часи, що тепер знову виплили на поверхню.