Розділ 1. Зникнення в тумані

Розділ 1: Зникнення в тумані

Холодний осінній вітер пробирав до кісток, несучи з собою запах дощу та сирість покинутих вулиць. Кейт Лінкольн, приватний детектив, щільніше запахнула своє старе пальто і зробила черговий ковток з майже вистиглої кави. Четверта ранку, і вона знову на завданні, хоча зазвичай у такі години вона воліла б бачити солодкі сни.

Цього разу справа була дивною, навіть для її досвіду. Зникла Евелін Харпер, молода, успішна архітекторка, яка, здавалося, мала все: гроші, кар'єру, нареченого. І жодних ворогів. Її зникнення було раптовим і безслідним. Ні передсмертної записки, ні ознак боротьби, ні свідків. Лише порожня квартира в елітному районі міста та відчинене вікно у вітальні.

Кейт стояла перед цим вікном, вдивляючись у сірий світанок, що повільно проганяв нічний туман. Її гострий погляд, здавалося, пронизував кожну дрібницю, шукаючи підказки, що були приховані від очей інших. Поліція вже відпрацювала свою версію: втеча або викрадення без вимоги викупу — що було дивно. Але Кейт відчувала, що це щось інше. Вона вірила в дрібниці, які іноді розповідали більше, ніж найгучніші зізнання.

На столі в Евелінній спальні лежала відкрита книга. Не детектив або роман, а наукова праця про старовинні руїни. Кейт помітила, що на одній зі сторінок був підкреслений абзац про загублені міста та їхні таємниці. Дивно для архітектора, який працює над сучасними проєктами.

Раптом пролунав стукіт у двері. На порозі стояв високий чоловік із проникливими синіми очима та втомленим поглядом. Це був Алекс Вольф, інспектор поліції, який вів цю справу. Його репутація була бездоганною: розумний, методичний, але іноді надто самовпевнений. Вони вже кілька разів перетиналися на спільних справах, і їхні стосунки завжди були напруженими. Кейт працювала за інтуїцією, Алекс — за правилами.

— Міс Лінкольн, — його голос був сухим. — Я думав, ви вже закінчили. Тут більше нічого немає.

— Завжди є щось, інспекторе, — відповіла Кейт, не відводячи погляду від книги. — Просто не всі це бачать.

Алекс окинув поглядом кімнату, його брови злегка насупилися, коли він помітив книгу.

— Вона захоплювалася археологією? Дивно. У її профілі цього немає.

— Можливо, це й є ключ, — Кейт закрила книгу. — Або ж відволікаючий маневр.

Вона передала йому книгу, їхні пальці на мить торкнулися. Між ними пробігла іскра — чи то роздратування, чи то щось інше, незрозуміле.

— Ви вірите, що її викрали через руїни? — Алекс скептично підняв брову.

— Я вірю, що нічого не відбувається просто так, — відповіла Кейт. — Іноді найменші деталі вказують на найбільші таємниці.

Вони залишилися наодинці в квартирі Евелін, кожен занурений у свої думки. Кейт відчувала, що ця справа буде складнішою, ніж здавалося, і що її шляхи з Алексом Вольфом перетнуться ще не раз. А туман за вікном здавався ще густішим, приховуючи в собі відповіді, які їм обом доведеться шукати.