Розділ 4. Перешкоди в підземному переході

Того ж дня тутешня реальність вирішила нагадати, хто тут бос, і завдала Каті акуратного удару в саме серце.

Це сталося в підземному переході біля вокзалу — брудному, просякнутому вогкістю, пересмаженим на столітній олії тістом для пиріжків і дешевим тютюном. Люмінесцентні лампи під стелею пищали з мерзенним тріском, фарбуючи обличчя перехожих у приємний мертвотно-сірий колір, наче всі вони щойно втекли зі зйомок бюджетного зомбі-апокаліпсису. Катя йшла швидко, втупившись поглядом у мокрий цемент і подумки проклинаючи Любомира Петровича з його квантовим ефіром. Вона збиралася сісти на приміську електричку, щоб повернутися в хрущовку до своїх нових «батьків».

Раптом хтось сильно, з розмаху зачепив її плечем, ледь не впечатавши в лоток зі стоптаними чешками.

— Вибачте, — кинув на ходу чоловічий голос, навіть не думаючи пригальмовувати.

Цей голос пройшов крізь Катю, як оголений дріт під напругою в триста вольт. Вона різко озирнулась, трохи не втративши рівновагу на слизькій підлозі.

По переходу, лавіруючи між бабцями з петрушкою та продавцями китайських зарядок, ішов хлопець у потертій джинсовці з рюкзаком на одному плечі. Швидка, розмашиста хода. Волосся трохи довше, ніж потрібно, і стирчить у різні боки. Жодної сивини на скронях. Жодних м'яких, таких рідних зморшок навколо очей, що залишилися після десяти років воєн із кухонною технікою.

Це був Марк.

Тутешній, мать його, Марк. І, судячи з букета зів'ялих гвоздик, що стирчали з рюкзака, прямо зараз він біг на побачення з якоюсь тутешньою першокурсницею. Катя для нього не існувала. Вона була просто сірою тінню, випадковою перешкодою на шляху до його великих студентських звершень.

— Марку! — крикнула вона, але крик застряг десь у районі забитих ребер, перетворившись на жалюгідний, хрипкий писк.

Він, звісно ж, не повернувся. Крокував за кут, розчинившись у натовпі біля приміських кас під акомпанемент криків: «Кому гарячі пиріжки!».

У ту ж секунду шрам на руці Кати прошила дика, розривна біль. Шкіру пекло так, наче на неї плеснули кислотою зі старого акумулятора. Старий шрам на зап'ясті засмикався, жили натягнулися, перетворюючись на жорсткі струни. А біляста смужка на безіменному пальці раптом спалахнула зсередини злісним, синюватим світлом.

Це були вони — ті самі перешкоди, про які каркав професор. Тутешній молодий Марк, як потужна чужа вишка стільникового зв'язку, повністю заглушив її власний домашній сигнал, підриваючи компас зсередини. Світ навколо остаточно злетів з котушок: голосіння тутешньої Олени, далекий плач шестирічної Лілі, карткаве бурчання Тіми, гуркіт електричок і стукіт коліс змішалися в одну задушливу звукову стіну.

Катя рухнула на коліна прямо на холодну, опльовану підлогу переходу, судорожно ковтаючи ротом повітря, що пахло вокзальною безвихіддю. У голові билася одна чітка, зла думка: якщо вона прямо зараз не вимкне цей клятий шум і не наведе лад у власній черепній коробці, її розум просто розмаже тонким шаром по обох реальностях. І збирати її Любомир Петрович втомиться.