Розділ 4. Перешкоди в підземному переході

Через три дні тутешня реальність вирішила нагадати, хто тут господар, і завдала Каті удару в саме серце.

Це сталося в підземному переході біля вокзалу — брудному, що пах вогкістю, пережареним тістом для пиріжків і дешевим тютюном. Люмінесцентні лампи під стелею пищали з бридким тріском, фарбуючи обличчя перехожих у мертвотно-сірий колір. Катя йшла швидко, уп'явшись поглядом у мокрий цемент.

Хтось сильно зачепив її плечем.

— Вибачте, — кинув на ходу чоловічий голос, навіть не думаючи гальмувати.

Цей голос пройшов крізь Катю, мов оголений провід під напругою триста вольт. Вона різко озирнулася.

По переходу, лавіруючи між бабцями з петрушкою і продавцями китайських зарядок, йшов хлопець у потертій джинсовці з рюкзаком на одному плечі. Швидка розмашиста хода. Волосся трохи довше, ніж треба. Жодної сивини на скронях. Жодних м'яких рідних зморшок навколо очей, що залишилися після десяти років воєн із кухонною технікою.

Це був Марк. Тутешній, мать його, Марк. І, судячи з букета в'ялих гвоздик, що стирчали з рюкзака, прямо зараз він біг на побачення з якоюсь тутешньою першокурсницею. Катя для нього не існувала. Вона була просто сірою тінню, перешкодою на шляху до його великих студентських звершень.

— Марк! — крикнула вона, але крик застряг десь у районі зламаних ребер, перетворившись на жалюгідний хрипкий писк.

Він, звісно, не повернувся. Ступив за ріг і розчинився в натовпі.

Тієї ж миті шрам на руці Каті пронизав дикий розривний біль. Старий шрам на зап'ястку смикнувся, жили натяглися, перетворюючись на перетягнуті струни.

Це були вони — ті самі перешкоди, про які каркав професор. Тутешній молодий Марк, мов потужна чужа вишка стільникового зв'язку, повністю заглушив її власний домашній сигнал.

Катя впала на коліна просто на холодну оплювану підлогу переходу, судорожно ковтаючи повітря. У голові билася одна чітка зла думка: якщо вона прямо зараз не вирубить цей проклятий шум, її розум просто розмаже тонким шаром по обох реальностях. І збирати її Любомир Петрович утомиться.

Вона зробила єдине, що вміла: згадала запах кориці. Запах кави, що димить. Голос Тими, що бубонить таблицю множення вночі як замовляння. Картавий реготіт Лілі. Руки Марка — дорослі, з мозолем від викрутки на великому пальці.

Біль трохи відступив. Достатньо, щоб встати.