Точка Хаосу 3.0

«Щоранку старші боги сидять на хмаринці та п’ють чай з трави…»

— Яка хмаринка? З якої ще трави чай? Я каву люблю! — чоловік у чорному костюмі тряс стосом паперів перед носом свого молодого колеги. — Ах, мати всесвіту, — він ляснув себе долонею по лобі, — з якої, я по твоєму обличчю вже зрозумів! Ти скільки будеш з мене знущатися? Та що з мене, ти дістав тут вже всіх!

— А що одразу я? — молодший колега в такому ж, але синьому, костюмі скривився, ніби щойно з'їв лимон. — Я, між іншим, вивчив багато їх легенд та казок, і в тих частенько боги на хмарах. Щоправда, не зрозумів як на них сидіти, якщо це лише продукт конденсації водяної пари. Але боги, я так зрозумів, у них всемогутні. Тобто, гадаю, вони знають, як це робити. Так що…

— І це тебе П'ятий Творець призначив Адміністратором Програмної Оболонки Терри?! Та ми тут всі збожеволіємо з тобою!

— Та що не так то? — молодший дуже образився за те, що його креативність не оцінили.

— В тому то й річ! Ти навіть не здатен зрозуміти що саме не так, — старший не знаходив собі місця від злості, а тому нарізав кола по кабінету. — Ну гаразд, проїхали. Припустимо, ми реально знайдемо спосіб сидіти на цьому продукті конденсації пари. Але нумо читати далі, — і чоловік почав перераховувати різні нововведення, що мали у найближчі дві тисячі людських років урізноманітнити життя на планеті.

«Червоний дощ, що зрошує ґрунт восени, призводить до збільшення врожаю». От тільки далі по плану: "Червоний дощ навесні спалює під собою все".

— Ось що це по-твоєму? Як ти примудрився призначити одній операції різні функції? І чому дощ взагалі червоний? Хіба це не колір їхньої крові?

  — А-а, ну… — хлопець почухав потилицю, — знову ж таки, я в них це вичитав. Люди бояться та разом з тим чекають на якийсь апокаліпсис, але ніхто його так і не бачив. Тому я вирішив трохи їх порадувати. Адмін я, чи хто? Населення ж просить, — від збентеження він знизав плечима. — Адже ж ми будуємо утопію — все для людей!

— І як це я сам не здогадався, що все заради них, — чоловік стиснув пальцями перенісся і почав грубо його масувати, щоб зняти головний біль. — Ось тільки поясни мені тоді, навіщо спалювати цим дощем ВСЕ?

— Ну, як… щоб не росло бур'янів, — молодий адмін розгубився. Спочатку ця ідея здавалась йому майже геніальною. Такий собі природний метод боротьби зі шкідниками та розростанням некорисних рослин. Чому старший на нього так зиркає він реально не розумів.

— А нічого, що в код «все» закладено дещо ширше поняття?

Був би молодий адмін котом чи собакою, позадкував би, піджимаючи хвіст та притискаючи вуха. Але його було сконструйовано за образом та подобою людини, точніше навпаки, а тому так легко сховатися не вдалось. Стос забрудненого кодом паперу обрушився на його голову.

— Щоб не пізніше третини сидеричного періоду обертання Місяця ти все це виправив! До календарної весни залишилося вже майже нічого!

— Зрозумів-зрозумів, я перепишу. Обіцяю!

— Крім цього, тут особисто від мене та відділу «Розміреної еволюції» ще безліч правок. На них тобі теж один оберт, — чоловік тремтячими від злості руками поклав папери на стіл та десять разів глибоко вдихнув-видихнув, лише тоді продовжив: — А тепер найцікавіше. Карта світу. Хто її створив?

Молодий колега запанікував і спробував вибратися з-за столу, а подумки взагалі з кабінету, але жорстка хватка йому не дала цього зробити.

— Ану стояти! — прогримів старший. — Я задав питання. Хто. Це. Створив?!

— Сестра, — втискаючи голову в плечі, проскиглив хлопець, — молодша.

— Сестра кажеш, — чоловік ледве стримував лють. — Ні, малює вона, звичайно, добре. І градація фарб чудова, навіть без завантаження зміг розібрати всі зміни на поверхні Терри. Але як ти поясниш мені ось це? — він тицьнув пальцем у досить велику сіру пляму, яка розповзлася третиною континенту на карті. — Оце що?!

— Сліпа зона, — хлопець увесь побілів і з'їхав ганчіркою із робочого крісла вниз на підлогу. Він обхопив руками голову та почав похитуватись, як неваляйка.

— І карту ти, звичайно ж, прямо так і завантажив? — злитися у чоловіка сил вже не було. Його просто нервово тіпало в очікуванні відповіді. 

— Та-ак, — буквально пробелькотів без п'яти хвилин колишній адміністратор Терри.

— Приїхали, — приречено видихнув старший і набрав пальцями в повітрі код імені П'ятого Творця.

Перед обличчями обох чоловіків спалахнули голографічні екрани, на яких одразу з’явилась частина кабінету їх керівника. Ось тільки той не був готовий до виклику без попередження, а тому поспіхом змітав все зі столу собі прямо під ноги. А там було що змітати.

— Виявлено Точку Хаосу, — прикривши повіки, щоб зменшити незручність ситуації, розпочав доповідь старший. — Версія Терра 3.0. Прошу дозволу на доопрацювання останнього оновлення. Рівень терміновості "на вчора".

Чоловік, обличчя та тулуб якого тепер безперешкодно виднілися на напівпрозорому екрані, замислився, а потім і взагалі розсміявся. Ще й так різко і голосно, що підлеглі просто заклякли.

— А ви впевнені, що встигнете? — насилу заспокоївшись нарешті запитав він. От тільки погляд його був такий хитрий, як у лиса, що знайшов нору до курятника.

— Про що ви, П'ятий Творцю? — старший підсвідомо злякався.

— Я тільки-но переглядав поточні звіти та звіряв їх з даними минулого. Цікава ситуація намічається.

Старший і молодший переглянулися з розумінням, що нічого доброго обом не світить.

— Через одну десяту оберту Місяця Терру поглине світова війна, і почнеться та саме з цієї вашої Точки.

— Але я не встигну прописати алгоритм для такої великої території! — хлопець жахнувся і втиснувся в стіну, під якою ще й досі сидів.

— От і я кажу, що не встигнете. Тому пропоную інший варіант. Якщо вже зона сліпа і ніякі звіти про те, що відбувається там, не надходять, то і Служба контролю не зможе звинуватити вас у некомпетентності. Ну і мене з вами, — він знов розсміявся, ніби ця ситуація реально була комічною, а не трагічною для них усіх, включаючи жителів цілої планети. — Пропоную швиденько зачистити цю територію. Це ж ви можете? — ось тільки недавно він сміявся, а тепер погляд був холодним і пильним. П’ятий — жорстокий Творець, це всі знали.