Розділ 27

Шоста ранку. У фоє готелю  Брок і Мейсон стояли біля виходу. Брокова спортивна сумка, застібнута до середини, валялась поряд з кріслом.

Мейсон раз у раз витягував із кишені телефон, перевіряв час і поправляв козирок кепки, насунутої на самі очі.

— Швидше давай, Кесседі, а то запізнимось на рейс, — пробурмотів Мейсон і підштовхнув сумку носком кросівка. — Ще трохи, і Лос-Анджелес просто стане, ні пройти ні проїхати.

— Мейсоне, я на хвилинку, — і попрямував до ліфта.

— Та не чіпай її, нехай поспить! — крикнув Мейсон йому наздогін, але Брок вже зник за дверима ліфта.

Ліна прокинулася від гучного стуку в двері. Вона сіла на ліжку, спочатку не могла зорієнтуватися в повній темряві завішеної кімнати. Потім підвелась, босоніж, у футболці майже до колін, підійшла до дверей. В готельному коридорі стояв Брок.

— Я їду, зіронько, зайшов попрощатись.

Ліна потерла очі, ступила босими ногами на коридорний ковролін і обійняла Брока.

— Дякую тобі за все.

Брок притис її до себе однією рукою, потім трохи відступив.

— Подзвони, коли долетиш, — додала Ліна і повернулась до кімнати.

Брок кивнув, розвернувся і швидко пішов по коридору. Ліна закрила двері, спати вже не хотілось.

Вона пройшла у ванну, вмила обличчя і ще довго дивалась на своє відображення в дзеркалі. На шиї виднівся маленький опік від воску.

Мейсон повернувся з аеропорту ближче до десятої, кинув на стіл порожній стакан з-під кави і сів за ноут перевіряти пошту.

Новак постукав о пів на дванадцяту. Ліна встигла натягти джинси, але футболка лишилась та сама.

— Внизу п'ятеро, — Новак поставив портфель на стіл. — Один підійшов, спитав, чи я адвокат Холл. Я сказав, що ні, і пройшов повз.

Ліна відхилила штору. Біля входу натягнули стрічку, двоє охоронців тримали лікті піднятими, а за ними хтось уперто цілився телефоном на третій поверх. Вона знов затулила вікно шторою.

— Сядь, Ліно, — Новак розстебнув портфель. — Лейбл дзвонив мені зранку. Вони чекають, поки ти підпишеш папери.

— Я не підпишу.

— Я знаю. Але є ідея. — Він дістав теку, але не став у неї дивитись. — Каталог у трасті, траст твій. Без тебе вони не випустять жодної пісні Кіта. Їм це не подобається, але так воно є. Тому питання не в тому, чи ти підпишеш. Питання в тому, що ти попросиш натомість.

Мейсон відірвався від свого ноута.

— Попросить?

— Ваш фіт, — Новак перевів погляд на Мейсона. — Ми не повернемо те, що вони вже встигли отримати з твоїх стрімінгів, але ми поставимо умову: твій підпис на триб'ют в обмін на повернення твоєї частки.

Ліна сіла на край стільця. Її коліна торкались столу, і стіл ледь зсунувся.

— Вони погодяться?

— Рахувати збитки від простою триб'юту вони вміють, — відповів Новак. — Твоя частина з одного треку для них — пил порівняно з цим релізом.

Мейсон закрив свій ноутбук і посміхнувся:
— Тепер я розумію, за що ти береш такі гроші.

Новак перевів погляд на Ліну, чекаючи її згоди.

Ліна дивилась на документи. Їй досі було огидно від цього, але залишати лейблу свою частку після всього, що сталося, вона не збиралась.

— Добре. Повертай мої роялті. Дозвіл на триб'ют я підпишу.

— Тоді починаємо з цього.

Новак вийшов у коридор з телефоном. Було чути, як він говорить із кимось рівним голосом, без «будь ласка» і без «ви ж розумієте».

Мейсон ходив від вікна до шафи, підняв з підлоги її кросівок, який валявся посеред кімнати, повертів і поклав на місце.

— Мало того, що я нічого не розумію в юристах, так ще і ненавиджу їх слухати. Хочеш кави?

— Ні.

— Води?

— Ні.

Його телефон завібрував на столі. Мейсон глянув на екран і перевернув його. Потім знову і знову.

— Хто там?

— Лейбл. Не звертай уваги.

— Лейбл дзвонить, а не пише.

Мейсон взяв телефон, хотів сховати в кишеню, і не встиг. Ліна встала, підійшла і простягла руку долонею вгору. Він дивився на її долоню, потім поклав у неї телефон.

«Експертиза: Кіт Беннет сів за кермо під дією речовин. Їхав до дружини». Нижче цитата з повідомлення, яке слідчі дістали з розбитого телефона: «Я в місті. Я тверезий. Де зустрінемось?»

— Холл, — Мейсон говорив тихіше, ніж звичайно.

— Дай води.

Він подав пляшку з тумбочки. Ліна взяла, не відкрила, так і стояла, притискаючи її до живота.

Новак повернувся з коридору, ще з телефоном біля вуха, і зупинився на порозі коли побачив Мейсона з піднятою рукою: зачекай. Ліна стояла посеред кімнати з нерозкритою пляшкою води.

— Година в нас є, — Новак прибрав телефон. — Їхній юрист каже, що має ще дві зустрічі, але я чув, як він жує. Мабуть, у кожного там обід за розкладом.

— Ти бачив? — Ліна підняла Мейсонів телефон.

Новак глянув на екран, на заголовок.

— Так. Мені прислав знайомий журналіст з питанням, чи я можу прокоментувати. — Він зняв окуляри, протер їх подолом піджака і надів знову. — Скажу одне. Це витекло від слідчих. Не лізь в це і не шукай винних.

— Я не шукатиму.

— Добре.

Ліна відкрутила кришку і випила стільки, що вода потекла по підборіддю і закапала на футболку.

— Їсти хочу, — сказала вона.

Мейсон, що стояв біля вікна, обернувся:

— Що хочеш?

— Нічого. Просто голодна.

Мейсон уже тримав телефон біля вуха.

— Два бургери, картоплю, що ви там маєте з салатів. Ні, не вниз. До номера. — Він затулив мікрофон долонею. — Ти будеш із сиром?

— Усе одно.

— Новаку?

— Я не їм, коли працюю.

— Будеш. — Мейсон знову заговорив у слухавку. — Три бургери, і воду без газу. Візок залиште під дверима.

— Вниз іти не хочете? Там на виході стоять п'ятеро з об'єктивами. Можемо пообідати на камеру.

— Не хочу, — сказала Ліна.

Візок прикотили за двадцять хвилин. Пахло смаженою цибулею, і в Ліни звело щелепу. Вона з'їла півбургера стоячи біля вікна, потім сіла і доїла другу половину. На тарілці лишилися пляма кетчупу і виковиряна цибуля з бургера.