Розділ 24

Після вечірки Ліна так і не змогла заснути. Близько п'ятої ранку вона вийшла на кухню, не вмикаючи світло, і сіла на стілець, підібгавши під себе ноги.

Вона гортала стрічку новин у телефоні. Фотографії папараці біля клубу висіли на перших шпальтах усіх лондонських сайтів. Жовта преса розігнала тему миттєво: «Втеча від рок-зірки завершена? Дружина Кіта Беннета помічена на закритій вечірці в Сохо в компанії Мейсона Ріда та Брока Кесседі».

Журналісти смакували кожну деталь, пригадуючи її раптове зникнення і будуючи теорії, що саме пов'язує дружину відомого вокаліста з британським бійцем ММА.

Ліна закрила браузер, відкрила чат і помітила, що Брок теж у мережі.

Вона кілька секунд дивилася на клавіатуру, а потім набрала:

«Не спиш, тренер?»

Відповідь прийшла майже відразу:

«Шия болить від тієї сорочки. Шмотки — гівно. Ти як, зіронько?»

Ліна вперлася підборіддям у коліно, набираючи текст однією рукою:

«Вже бачив новини? Фото всюди».

«Бачив, — вибило на екрані за кілька секунд. — Фото нормальне. Ти там гарна. Мазь на руки нанесла?»

Вона ледь помітно посміхнулася.

Ліна кинула телефон на коліна і відкинулася на спинку стільця. Броку було все одно на таблоїди. Його хвилювали тільки її кулаки та власна тісна сорочка.

У цей момент телефон завібрував.

На екрані висвітилося ім'я Кіта.

Більше двох місяців цей номер був заблокований, але ввечері, коли вони з Мейсоном збиралися на вечірку, вона сама зняла блок.

Набридло бігати.

Вона дивилася на ім'я, що миготіло на дисплеї, ще кілька секунд, а потім піднесла слухавку до вуха.

— Ліно… — його голос після стількох концертів зламався на хрипкий шепіт. — Не клади трубку. Мені треба тебе почути.

У слухавці кілька секунд тривала тиша.

Ліна провела пальцем по краю склянки, яку тримала в руці, і тільки тоді відповіла:

— Я не покладу, Кіте. Я тут.

— Я знаю, що ти в Лондоні, — Кіт потер очі долонею, намагаючись втихомирити гудіння у скронях. — Я хочу приїхати. Прямо зараз.

Ліна перехопила телефон в іншу руку. На тому кінці було чути, як вона наливає у склянку воду з-під крана.

— Для чого, Кіте? — її голос залишався рівним. — Про що ти хочеш поговорити? Що саме ти збираєшся мені сказати з того, що ми ще не обговорили через адвокатів?

Кіт замовк.

Він дивився на зачохлену гітару біля ліжка і не знаходив жодного слова. Всі його репетиції в голові згоріли під її спокійним голосом.

— Я хочу нормально поговорити, Ліно, — нарешті вимовив він. — Поставити крапку. Мені це потрібно, розумієш? Зроби цю послугу для мене... востаннє.

У слухавці почулося, як Ліна зробила ковток води.

— П'єш?

Кіт кинув погляд на порожню пляшку під столом, яка ледь помітно відкотилася від протягу.

Він заплющив очі.

— Так.

— Протверезій спочатку, Кіте. Тоді й поговоримо.

Вона помовчала, даючи йому час осмислити це, а потім додала:

— Дограй цей тур. За три тижні ви будете в Лондоні. Приїдеш тверезим — ми поговоримо і поставимо цю крапку. Раніше не дзвони.

Кіт втягнув повітря крізь ніс, стискаючи трубку так, що пластик ледь помітно тріщав.

— Ти не зникнеш знову? — тихо запитав він.

Ліна на мить заплющила очі.

— Ні. Я буду в Лондоні.

— Я буду тверезий, — швидко сказав він. — Обіцяю.

Ліна нічого не відповіла.

У трубці ще секунду тривала тиша, а потім екран згас.

Вона повернула голову і помітила у дверях кухні Мейсона. Він стояв у домашніх штанах і простій футболці, слухаючи її розмову в темряві.

— Це хрінова затія, Ліно.

— Підслуховувати негарно, Мейсоне, — сказала вона.

— Я й не ховався.

Ліна рушила до виходу, але біля дверей зупинилася.

— Все буде добре.

Мейсон мовчки провів її поглядом, і вона пішла до своєї кімнати.

***

Кіт досі тримав телефон у руках.

Якийсь час він сидів нерухомо на ліжку в готельному номері і дивився в стіну. У вухах уперше за два місяці не шуміло.

Він повільно перевів погляд на склянку з віскі. На дні ще залишалося трохи алкоголю.

Кіт узяв її зі столу, довго дивився на бурштинову рідину, а потім підвівся.

Не одразу.

Спочатку сперся рукою об матрац, почекав, поки перестане хитатися кімната, і тільки тоді зробив крок до ванної.

Віскі полетіло в раковину.

Кіт залишився стояти над нею, важко дихаючи, тримаючись обома руками за край. Відкрив кран, набрав води в долоні і вилив на обличча. Повернувся до кімнати. Гітара стояла біля ліжка. Зачохлив її не з першого разу. Пальці слухалися погано, блискавка кілька разів вислизнула з рук. Він тихо вилаявся, стиснув зуби і спробував ще раз.

Цього разу вийшло.

Кіт закинув чохол на плече, на секунду сперся спиною об двері, заплющив очі, а потім вийшов у коридор.

Марк стояв біля ліфта, гортаючи щось у телефоні.

Побачивши Кіта, він одразу підняв голову.

Той ішов рівно тільки перші кілька кроків. Біля ліфта його трохи повело вбік, і він непомітно сперся плечем об стіну.

Марк уже відкрив контакти приватних медиків, щоб замовити чергову крапельницю перед виїздом, але Кіт підійшов і перекрив пальцем дисплей.

— Не треба, — сказав він.

Марк підняв голову.

— Я ще нічого не сказав.

— Але вже подумав.

Марк вимкнув екран. Кіт був блідий, очі червоні, рухи трохи повільні. Від нього все ще пахло алкоголем. Але він тримався на ногах рівно і дивився прямо, без звичного психу.

— Ти як? — обережно запитав Марк. — Як себе почуваєш?

Кіт ледь усміхнувся.

— Хріново.

Марк чекав, що той зараз вимагатиме пляшку, але Кіт просто перекинув важкий ремінь гітарного чохла на інше плече.

— Але рушаємо, — додав Кіт.

Він відштовхнувся від стіни і натиснув кнопку ліфта.

— Я все одно викличу лікаря, — Марк знову ввімкнув телефон. — Тобі треба до тями прийти.