Розділ 20

Ліна так і не змогла заснути. Тіло гуло від утоми, але мозок відмовлявся вимикатися. Навпаки, кожна деталь почала дратувати із потрійною силою.
Вона насилу підвелася з дивана і поплелася у ванну. Наосліп повернула кран, пускаючи гарячу воду, і стала під струмені не знімаючи піджака — сили з’явилися лише потім, коли тканина намокла і стала важкою. Ліна скинула з себе мокрий одяг на кахель. Старі пов’язки на руках  висіли брудним, мокрим ганчір’ям, з-під яких проглядали багряні шви.
Зубної щітки не було. Одягу теж. Вона почистила зуби пальцем із пастою, яку знайшла на полиці. Потім перерила шафу в спальні і витягла футболку Мейсона — та бовталася на ній як парашут, закриваючи стегна.
В аптечці під раковиною виявився філіал травмпункту. Замість звичайних пластирів там лежали рулони широкого еластичного бинта і цупкий спортивний тейп. Ліна невміло, допомагаючи собі зубами, замотала зап'ястя. Вийшло криво, але шви прикрило.
Свій одяг вона згребла з підлоги ванної, заштовхнула в пралку і натиснула на кнопку старту. Машина загула, заливаючи воду.
Ліна зайшла у вітальню, взяла свій телефон і затиснула кнопку живлення. Коли екран загорівся, вона одразу набрала Мейсона. На тому кінці океану була глуха ніч. Він відповів заспаним голосом.
— Здоров, Холл. Нормально все?
— Так. Все нормально.
— Якщо щось треба — труси Брока, він усе зробить.
— Добре. Спи давай. Я впораюсь.
Вона скинула виклик.
У животі забурчало. Ліна пішла на кухню і смикнула дверцята холодильника. Брок не збрехав, усередині справді повно продуктів. Готувати сил не було. Вона дістала нарізку, сир і шматок хліба. Зліпила сухий бутерброд і змусила себе з’їсти хоч половину, хоча на смак усе здавалося картоном.
Мобільник на столі завібрував. Новак скинув повідомлення:
«Кіт подав заперечення, наполягає на збереженні шлюбу. Суд дав йому тридцять днів відстрочки. Справу заморозили на місяць».
Пралка у ванній раптово затихла.
Ліна пішла до ванної і витягла свій одяг. Джинси та піджак перетворилися на важку, набряклу від води грудку тканини. Режим сушіння в цій пралці або взагалі не працював, або вона не туди ткнула пальцем. Одяг був абсолютно мокрим. 
Вона важко зітхнула, кинула мокрі речі назад у барабан і пішла до спальні.
У шафі Мейсона, Ліна почала перебирати вішаки, шукаючи бодай щось, у чому можна було б просто вийти на вулицю. Але вибір був паршивим. 
Зрештою, в самому кутку, вона знайшла старі сірі спортивні штани. Поруч висіла звичайна чорна худі з капюшоном. Ліна натягнула штани — резинка дивом утрималася на її талії, але широкі штанини повністю закрили пальці ніг і збиралися гармошкою на підлозі. Довелося тричі підвернути їх знизу. Худі виявилась настільки великою, що рукава повністю сховали її забинтовані зап'ястя, навіть не довелося обсмикувати тканину.
Вона підійшла до дзеркала. Вигляд був безглуздим — наче підліток, який потайки вкрав речі у старшого брата. Але для того, щоб добігти до найближчого магазину за парою футболок і білизною, цього мало вистачити.
Вона повернулася на кухню, сунула в кишеню картку Мейсона, яку залишила на столі, і кілька секунд дивилася на папірець із номером Брока. Взяла телефон і набрала номер. На тому кінці Брок мовчав, чекаючи, поки вона заговорить першою.
— Привіт... це Ліна. Ти мене вранці зустрічав.
— Ага, —долетіло з динаміка. 
На тлі чулися якісь глухі удари, наче хтось лупцював по боксерській груші.
— Вибач, що турбую. Твоя пропозиція щодо ТЦ... вона ще дійсна?
Брок важко перевів подих. Десь на задньому плані різко пролунав короткий свисток і хтось крикнув: «Брейк!».
— Дійсна. Буду за годину, наберу тебе.
*** 
За годину прийшло повідомлення від Брока:
«Виходь, я на парковці».
Позашляховик Брока вже стояв навпроти ліфта. Брок повільно повернув голову і посміхнувся.
— Гарний прикид, — промовив він, роздивляючись величезні рукава та підгорнуті в кілька шарів штанини. — Мейсон, я так бачу, поділився своїм парадним костюмом.
— Мої речі в пралці.
Брок переключив передачу і попрямував до виїзду.
— Ну, хоч пралка у нього працює. Добре, зіронько, поїхали за шмотками.
Він припаркувався біля якогось непримітного універмагу на околиці, де вешталися лише місцеві пенсіонери з візками.
Ліна потягнулася руками до голови, сильніше натягуючи капюшон на самі очі.

— Вилазь. Тут тебе точно ніхто не впізнає. Хіба що бабця попросить дістати банку квасолі з верхньої полиці.
Ліна скидала в кошик перші-ліпші худі, джинси, кілька футболок, білизну і, нарешті, зубну щітку, а Брок мовчки таскався за нею, він ішов на пів кроку позаду і виглядав як охоронець, який приглядає, щоб вона нічого не вкрала. 
Ліна звернула в примірочну. Скинула речі Мейсона і швидко вдягла свій новий одяг. 
На касі, коли вона спробувала тремтячими пальцями вставити картку в термінал, Брок забрав у неї пакети і кинув касиру пару купюр, не чекаючи решти.
Зворотну дорогу вони їхали в повному мовчанні. По приїзду Брок перекинув руку через спинку сидіння і повернувся до неї.
— Що з руками?
— Тебе не вчили не лізти в не свою справу? 
— Мене вчили бити людей за гроші, зіронько. Решту лекцій я пропустив.
Він кивнув на заднє сидіння:
— Забирай пакети. Як шви загояться — приходь до мене в зал, потовчеш мішок. Тобі корисно буде.
— Подумаю.
Вона забрала свої пакети вийша.
*** 
Перші два тижні Ліна майже не виходила з квартири, годинами витріщалася на нескінченний лондонський дощ за вікном і міряла квартиру кроками.
Наприкінці третього тижня Брок відвіз її до приватної клініки, де їй зняли шви. Бинти нарешті прибрали. Замість них на зап’ястях залишилися багряно-рожеві рубці, які тягнули шкіру при кожному русі пальців.
Кіт дзвонив щодня, але вона жодного разу не відповіла. Коли телефон затихав, вона відкривала мережу. Таблоїди писали про світовий тур гурту, який тепер офіційно стартував без неї. У версію про «проблеми зі здоров’ям», яку озвучили на пресконференції, ЗМІ не дуже вірили. Преса смакувала кожен псих і смикання Кіта на камери, прямо натякаючи, що за її рішенням стоїть гучний сімейний скандал.
Коли тридцять днів першої відстрочки закінчилися, мобільник на столі голосно задзвонив. На екрані висіло ім'я Роберта Новака. 
— Алло, Роберте? Є новини?
— Не найкращі, Ліно, — зітхнув адвокат. — На засідання ніхто не з'явився. Адвокати Кіта подали нове клопотання про перенесення справи.
— Знову? — вона сильніше стиснула трубку. — На якій підставі? 
— Офіційно — через його стан. Вони надали медичні довідки з клініки. Наполягають, що він фізично та психологічно недієздатний, щоб брати участь у процесі. Суддя вивчив документи і погодив перенесення слухання ще на місяць.
Ліна заплющила очі.
— Значить, ще місяць.
— Так. Кіт просто затягує час. Мені шкода.
Вона відключилася і відклала телефон убік.
Боже, який ідіот. Ну на що він сподівається? Що за цей місяць вона раптом передумає і все стане як раніше?
Ця тяганина починала відверто бісити. Ліна знову взяла телефон, відкрила список контактів, знайшла там Брока і натиснула на виклик.
Брок зняв слухавку.
— Так.
— Можна до тебе в зал? Тренуватися не буду, просто посиджу.
— Їдь. Адресу скину.
Зал Брока був неподалік — за десять хвилин таксі привезло її до непоказної двоповерхової будівлі.
Всередині було тьмяно і шумно. Двоє хлопців у кутку лупцювали мішки, а на матах кілька чоловіків відпрацьовували удари. Ліна зробила кілька кроків, тримаючи руки в кишенях.
Бійці біля стіни повернули голови. Один із них, лисий і з розбитим носом, придивився до неї.
— Раді бачити чарівну леді. Шукаєш когось?
— Брока.
Чоловік кивнув углиб приміщення.
— Він у себе в кабінеті, прямо по коридору й направо.
Вона не встигла зробити і кількох кроків, як двері в кінці коридору відчинилися, і Брок вийшов у зал. На ходу він витирав шию рушником.
Помітивши її, він зупинився, закинув рушник на плече і підійшов.
— Швидко ти, — зауважив він. — Проходь. Он лавка біля стіни, падай туди.
Присутність Ліни змінила атмосферу — хлопці помітно підібралися, у спарингах з'явилося більше злості. Звук ударів по мішках став важчим і різкішим.
Ліна пройшла до стіни й сіла на дерев'яну лавку. Брок повернувся на мати. Він став поруч із парою, яка відпрацьовувала боротьбу.
— Куди ти лізеш? — гукнув він лисому бійцю. — Ти йому шию віддаєш. Ану встали.
Бійці зупинилися і повернулися до нього. Брок підійшов ближче. Ліна помітила, що під час кроку він ледь помітно налягає на одну ногу, наче береже її.
— Дивись сюди, — Брок обхопив його суперника за плечі, хитнув корпусом, переносячи вагу хлопця, і за секунду притиснув його спиною до матів. — Отак тримай. Центр ваги перенос. Зрозумів?
Хлопець знизу кивнув. Брок відпустив його і скосився на лавку, де сиділа Ліна.
Ліна з захватом спостерігала за тренуванням. 
Коли один із хлопців незграбно завалився під час удару ногою, Брок голосно гукнув на весь зал: