Розділ 18

Мейсон зайшов у палату. Ліна лежала під крапельницею, і білі пов'язки на зап’ястях здавалися занадто великими для її тонких рук. Шкіра — сіра, наче прозора, з глибокою синявою під очима.

Мейсон сів на стілець і почав роздирати задирку на великому пальці. Руки все одно лишалися в темних плямах під нігтями, скільки б він їх не шкрябав під краном. Всередині все викручувало і нудило від запаху ліків.

Ліна ледь ворухнула повіками. Погляд поповз по стелі, поки не вперся в нього.
— Мейс… — прохрипіла вона, ледь перевертаючи язиком. — Котра година?
— Вечір уже. Ти довго дрихла, — Він сів нижче, втиснувши лікті в коліна.

— Якийсь треш снився… — вона спробувала поворухнутися, але забинтовані руки налилися свинцем. — Де Кіт?

Мейсон смикнув підборіддям у бік коридору.
— За дверима соплі жує. Разом із Марком примчали.

Ліна відвернулася до вікна, дивлячись у чорне скло.
— Нащо ти мене витягнув? — тихо, взагалі без емоцій запитала вона. — Треба було лишити все там.
— Не мели херні, Холл.

Він замовк. Рукавом куртки витер піт з лоба, потер обличчя долонями, слухаючи шурхіт власної щетини.
— Лікар сказав… ти була вагітна. Шість тижнів. Через усю цю херню… коротше, все. Немає нікого.

Ліна навіть не здригнулася. Лежала нерухомо і дивилась в білу, стерильну стелю.
Шість тижнів.

Вона не знала. Ніхто не знав. Від цієї новини стислось у грудях.

— Ліно, — Мейсон опустив долоню їй на плече.
— Все нормально, — прошепотіла вона.

Жодна жилка на обличчі не сіпнулася, тільки щелепу звело від напруги. Під ковдрою її пальці самі по собі намагалися затиснутися в кулаки, але забинтовані руки не слухалися і лише безпорадно шуршали об простирадло.

— Знайди мені сигарету, Мейс.
— Знайду. Відпочивай.

З коридору крізь причинені двері долинав приглушений бубніж. Марк говорив швидко, без пауз, намотуючи кола по лінолеуму. Мейсон сперся на спинку ліжка, засунув руки в кишені і стис кулаки.

— Слухай мене, — Марк шипів у слухавку, явно розмовляючи з юристом. — Мені потрібен офіційний папір для страхової. Виступ доведеться скасовувати, стадіон забитий під зав’язку, контракти горять. Що легше пройде по паперах? Харчове отруєння чи нервовий зрив? Думай швидше!

Ліна заціпеніла. Крізь щілину в дверях було видно плече Марка. Нижче, прямо на підлозі, сидів Кіт, обхопивши коліна і впершись потилицею в стіну.

— Мейсоне... — Ліна безсило притисла забинтовані пальці до його руки. Рука ходила ходором, вона не могла навіть вхопитися за тканину. — Скажи Марку, щоб близько до мене не підходив.

Вона перевела погляд на тінь Кіта, що падала на підлогу коридору.

— І його прибери. Нехай котиться геть. Я не хочу його бачити. Чуєш? Взагалі ніколи.

Мейсон підвівся і висунувся в коридор. Кіт одразу підняв голову. Обличчя в нього було мокре, розмазане в якихось плямах.
— Мейс... можна мені до неї хоч на секунду?

— Вали звідси, Кіте, — Мейсон став біля дверей як укопаний. — Ти все чув. Марку, забирай це лайно і звалюйте обидва, зникніть з очей.

Мейсон різко зачинив двері палати. Усередині Ліна знову заплющила очі.

***

Три дні Мейсон майже не вилазив з палати. Вирубався прямо в кріслі біля ліжка, міняв їй воду в стаканчиках, бігав курити на пожежну драбину. Марк у лікарні більше не з'являвся, тільки без перестанку засипав її телефон варіантами пресрелізів.

А Кіт постійно повертався . Барні кілька разів силою увозив його додому, щоб той хоч перевдягнувся чи поспав, але за пару годин Кіт знову сидів у коридорі і витріщався на закриті дверей. Барні та Роббі чергували поруч по черзі. Приносили йому каву, сиділи на сусідніх сидіннях і забирали сигарети, коли в того занадто сильно починали труситися пальці. До Ліни вони підійти так і не наважилися —топталися осторонь.

Марк спрацював технічно. За три дні вийшов сухий пресреліз лейбла: «Нервове виснаження. Ліна Холл бере паузу». Жодного слова про вени чи реанімацію.

День виписки видався сірим і дико парким. Коли Мейсон вів її до виходу, притримуючи за лікоть, Кіт знову з'явився у коридорі біля ліфтів. Мав паршивий вигляд: змарнілий, футболка бовталася на худих плечах. Ззаду його тримали Барні та Роббі — притихлі, з порожніми очима.

— Ліно… — Кіт смикнувся вперед, але Барні жорстко зафіксував його за руку.

Вона навіть оком не повела. Пройшла повз, наче перед нею було порожнє місце. Мейсон затулив її собою, відштовхнувши Кіта плечем з дороги.

На вулиці біля самого виходу вже крутилися двоє репортерів із довгими об’єктивами. Хтось таки злив інфу про лікарню. Побачивши Ліну та Мейсона, вони підняли камери, луснуло кілька спалахів прямо в обличчя. Ліна сильніше смикнула довгі рукави худі, ховаючи забинтовані зап’ястя під тканиною.

Мейсон буквально заштовхнув її на переднє сидіння, грюкнув дверима і дав по газах, вилітаючи з лікарняного двору на трасу.

Ліна сиділа нерухомо. Дивилася перед собою в лобове скло, тримаючи руки на колінах.
— Везу додому? — тихо запитав він. — Я допоможу зібрати шмотки, якщо вирішила звалювати від нього.

Ліна сильніше зарилася в сидіння.
— Ні, Мейсоне. Я туди не повернусь. Закинь мене в якийсь готель. В будь-яку диру, де мене взагалі ніхто не знайде.
— Ліно, ти ж знаєш Беннета. Він дізнається адресу і почне скавчати під дверима вже за годину...

— Хай скавчить.

Вона мало не померла через нього у тій ванній, і тільки зараз це нарешті до неї дійшло.

— У мене більше немає дому. І чоловіка теж немає.

Мейсон нічого не відповів, крутонув кермо і перелаштувався в лівий ряд. Він припаркував машину біля готелю на самій околиці. Заглушив мотор. Вона знову нервово обсмикувала рукави — перевіряла, чи не видно бинтів.

Він сам зняв їй номер, мовчки заніс туди її лікарняну сумку та кинув на стіл пачку сигарет із запальничкою. Ліна сіла на край ліжка і одразу прикурила.