Розділ 17

Ліна відчинила двері. У передпокої було тихо. Вона скинула кеди і пройшла у вітальню.

— Кіте?

Вона клацнула вимикачем. Кіт напівлежав у кріслі, закинувши голову. Очі заплющені, дихання важке і хрипке.

Під кріслом на світлому килимі лежала порожня пляшка. Телефон валявся поруч — екран розбитий, ніби ним щосили гахнули об стіну.

Ліна підійшла, торкнулася його плеча.

— Кіте, ну ж бо, вставай.

Він не поворухнувся. Обличчя бліде, під очима глибокі тіні. Вона нахилилася і підняла телефон. Крізь розбите скло світилося смс від Остіна:

«Слухай, мені байдуже на твої гори. Просто скинь гроші на картку, як завжди. Не треба вдавати, що ми сім'я, бо ти в черговий раз «зав'язав». Нам обом так простіше».

Ліна відклала телефон на стіл. Поруч хропів Кіт. Усе, про що вони мріяли — Колорадо, дитина, новий альбом — усе це в один момент перетворилося на якийсь непотріб. Всередині просто вимкнули все. Жодної злості, ніяких сліз. Їй на мить здалося, що вона досі спить десь там у ресторані, а зараз просто крутиться дурний, затяжний кошмар.

Вона встала. Пройшла повз крісло, не дивлячись на Кіта, і зайшла у ванну.

Їй дико хотілося вискочити з цього заціпеніння. Відчути хоч що-небудь.
Вона засунула клямку на дверях.

Відкрутила кран, вода з гуркотом ударила в раковину. Вона дивилася в дзеркало на якусь абсолютно чужу жінку. Дівчинка з Квінса ніби випарувалася. Залишився тільки сухий набір спогадів про чужі рецепти та графіки детоксу.

На самому краєчку стільниці валялося лезо. Кіт знову забув його прибрати.

Вона підняла його пальцями. Холодне залізо раптом здалося єдиною живою річчю в усьому цьому будинку. «Мені треба прокинутися», — промайнуло в голові. Жодних думок про смерть там не було. Просто дике бажання, щоб усе це нарешті припинилося. Щоб у грудях знову з'явилося повітря.

Два швидких рухи по зап’ястях. Болю вона взагалі не відчула. Просто дивилася, як вода у ванній фарбується в рожеве.
— Прокидайся. Ну ж бо.

Але нічого навколо не змінювалося. Тільки ноги в один момент стали зовсім ватяними, не втримали. Ліна повільно сповзла по стіні прямо на кахель. Вода в раковині вже йшла через край, заливаючи підлогу під нею. В очах різко, мов за командою, потемніло.

***

Біля воріт різко завищали гальма. Мейсон брудно вилаявся — він устиг від’їхати всього на квартал, коли побачив її мобільник на пасажирському сидінні. Спочатку не думав заходити, дико поспішав, але якийсь дурний інстинкт змусив його крутанути ключем і заглушити мотор.

Він штовхнув незачинені вхідні двері.
— Ліно! — гукнув прямо з передпокою. — Ти трубку в тачці забула, тримай...

Він застиг, побачивши Кіта. Той валявся в кріслі, а під ногами валялося порожнє скло. І тут Мейсон почув воду. Глухий, безперервний шум води десь у глибині дому.

Він пішов на звук, миттєво прискорюючись. З-під дверей ванної вже повзла тонка рожева калюжа, вбираючись у килим.
— Ліно! — він з розгону вгатив плечем у двері. — Ліно, відчиняй, твою матір!

У відповідь нічого, тільки вода тече.

Другий удар — і клямка з м’ясом вилетіла з косяка.

Мейсон заскочив усередину, ледь не розпластавшись на мокрому кахлі. Підлога була повністю залита, з раковини хлистало через край. Ліна сиділа в самому кутку, привалившись до стіни. Голова закинута назад, очі напівзакриті. Руки безсило лежали на колінах, і з пальців у воду тонкими цівками продовжувало тягнути червоне.
— Сука, сука, сука... — він гепнувся на коліна прямо в цю мокру жижу.

Схопив рушник із вішалки, рвонув уздовж шва, роблячи один тугий жгут. Перетягнув їй передпліччя — наглухо, аж тканина врізалася в шкіру.

Ліна ледь здригнулася. Губи судорожно ворухнулися:
— Я... сплю... Мейс... розбуди...

— Ніхуя ти не спиш! — гаркнув він їй прямо в обличча, трусячи за плечі. Його всього теліпало від дикого адреналіну. — Навіть не думай вирубатися, чуєш мене?! Дивись на мене, блять! Ліно, очі відкрий!

Мейсон підхопив її обм’якле тіло на руки.

Коли виносив її з ванної, пройшов поглядом по вітальні, де в кріслі досі хропів Кіт.
— Тварюка, — видихнув крізь зуби.

Він уклав її на пасажирське сидіння своєї машини. Затис її зап'ястя пальцями, відчуваючи, як липка гаряча кров уже наскрізь просочує мокрі рушники. Втопив педаль газу в підлогу, аж гума завищала.
— Тримайся, Холл! — закричав він уже на трасі, влітаючи на перехрестя під червоне. — Тільки спробуй мені зараз загнутися. Ти не маєш права лишати мене з цим лайном сам на сам!

Вона вже нічого не чула.

Він двома руками вчепився в кермо, кинувши мобільник на гучному зв'язку прямо на торпеду. Кров Ліни вже наскрізь просочила його рукав.
— Марку! Слухай мене і завали пельку! — прохрипів він, як тільки в динаміку клацнуло. — Я везу Ліну в лікарню. Вона розкрила собі вени.

У відповідь — глухий ступор. Наче зв'язок обірвався.
— Що з Кітом? — голос Марка миттєво став сухим і жорстким.

— Та мені похуй на твого Кіта! — Мейсон зірвався на скажений крик і різко смикнув кермо вліво, вилітаючи на зустрічну перед величезною фурою. — Цей виродок валяється в кріслі з пляшкою, блять, спить як убитий, поки вона там стікала! У ванній усе в крові, Марку. Якщо туди зайде поліція або репортер — твоєму гурту пиздець, викуповуєш?

Мейсон затис сигнал, зганяючи якусь тачку з лівої смуги.
— Мені насрати, як ти це вирішиш, — прохрипів він у мікрофон. — Зривай своїх людей і лети в хату. Вичисти там усе під нуль. Беннета хоч під холодний душ, хоч викинь на газон — мені по барабану. За годину там не повинно лишитися жодного сліду.

Він скинув виклик, просто тицьнувши пальцем в екран на торпеді. Ліна на задньому сидінні була біла як стіна. Мейсон мертвою хваткою вчепився в кермо — рукави куртки наскрізь просочилися червоним, пальці липли до шкіряного обплетення.