Розділ 15

Дім справді був відчинений. Вона зайшла, закрила за собою двері і сіла у вітальні, не вмикаючи світло.

Вона прокручувала в голові кожну хвилину цього клятого інтерв'ю. Згадувала, як сиділа під софітами й посміхалася на камери. Весь цей раптовий інтерес навколо її вокалу зараз здавався їй суцільним егоїзмом, за який Кіт тепер платить на якомусь дні. Вона просто сиділа і слухала вулицю.

Кіт повернувся о другій ранку. Зайшов повільно, від нього важко тхнуло спиртом.

— О, — він помітив її на дивані і реготнув. Голос ледве тримав звуки. — Зірка вдома.

Ліна мовчала. Кіт підійшов, нахилився і ткнувся п'яним обличчям їй у щоку — на кшталт поцілунку. Потім відсторонився і подивився мимо неї.

— Я спати, — сказав він, розвернувся і пішов у спальню. Двері зачинилися.

Ближче до одинадцятої дня Кіт виповз на кухню. Блідий, набряклий, з червоними скляними очима. Сів за стіл і втупився в порожню чашку.

Ліна не питала, де він був і з ким пив. Просто налила склянку води і посунула по стільниці блістер з аспірином.

— Дякую, — прохрипів він, не піднімаючи очей. Рука зі склянкою помітно тремтіла.

— Тобі треба відлежатися, — вона відвернулася до вікна.

— Я знаю. — Кіт ковтнув воду і важко підвівся. — Вимкни радіо. Голова тріщить.

Він пішов назад у спальню, а для них обох пішов черговий глухий тиждень.

Мейсон тричі намагався додзвонитися за тиждень.

Перший раз — у вівторок зранку. Ліна лежала в ліжку і спостерігала, як блимає екран. Кіт спав поруч, зарившись обличчям у стіну. Дихав важко, з якимось хрипом. Трубку вона так і не взяла. Почекала, поки мобільник згасне, і просто запхнула його глибше під подушку.

Другий раз проривався в четвер. Вона якраз мила тарілки, коли на стільниці завібрував мобількик. На дисплеї світилося «Мейсон». Ліна витерла мокрі долоні об джинси і просто перекинула телефон екраном до столу. Постояла так із хвилину в тиші. Коли все затихло, відкрила смс від Барні — той скинув інформацію про репетицію. Пропущений від Мейсона вона навіть не розгортала.

Підняти трубку означало знову вислуховувати про якісь там чарти, треки і успіх. Після тієї п'ятниці вона відчувала, що взагалі не має права на всю цю суєту. Цей ігнор став її особистим, мовчазним самопокаранням.

Втретє він уже не набирав. Прилетіло коротке повідомлення:
«Холл, ти жива там?»

Вона прочитала і згорнула чат.

Брехати, що зашивається на студії, не було сенсу. Вивалювати правду — тим більше. Вона просто існувала тут. Видавити таблетку з блістера, перевірити, чи вимкнений чайник, глянути краєм ока, чи не ходять у нього ходором пальці. Кожен наступний день копіював попередній.

Вона зайшла у вітальню. Кіт сидів на дивані з гітарою, але не бринькав, а просто затис долонею струни. Побачив її і якось безсило опустив плечі.

— Хто там дзвонив?
— Та ніхто, — кинула вона. — Номером помилилися.

Він очікувано не повірив, але розводити суперечки не став.
— Тобі хоч трохи краще? — Ліна примостилася поруч на диван.
— Коли ти тут — так.

Кіт відставив гітару вбік і просто безсило привалився до її плеча. Ліна заплющила очі. Мобільник у кишені джинсів більше не подавав звуків. Вона сама його повністю вимкнула.

***

На репетиції в понеділок усе крутилося аж занадто гладко.

Кіт виявився у дикій формі — той самий Беннет, якого фанати пам’ятали в його найкращі часи. Він носився по всій студії, травив жарти з Барні і видавав такі вокальні шматки, що Марк за склом кілька разів схвально тикав великий палець угору. Драйв просто зашкалював.

Ліна співала чисто. Кожна нота сідала на своє місце, жодного затупу чи косяка. Вона слухняно посміхалася щоразу, коли Кіт мимохідь хапав її за плече.

Марк спостерігав за цим шоу крізь скло. Усе виглядало саме так, як він і прорахував: соковита картинка, щаслива пара, ідеальний тандем для преси. Але щось у цій ідилії здавалося йому абсолютно пластмасовим.

Коли інструменти затихли, Ліна навіть не поворухнулася. Вона продовжувала стискати стійку мікрофона, наче боялася розтиснути пальці і упасти. Чергова посмішка так і застигла на обличчі, але очі були абсолютно скляними і нерухомими. Поки Джей про щось сперечався з Барні, Ліна просто зависла, вдивляючись в одну точку на стіні. Навіть не кліпала, наче хтось з середини клацнув вимикач.

— Ліно? — покликав Марк через мікрофон пульта.

Вона повільно, ривком повернула голову до скла. Посмішка знову натягнулася сама собою.
— Так, Марку?
— Ти сама як? Не захекалась?
— Усе супер, — відчеканила вона занадто швидко. — Можемо ще раз прогнати фінал?

Марк черкнув щось у своєму блокноті.
— Перерва десять хвилин.

Кіт одразу притерся до неї, на ходу засипаючи якимись планами на вечір. Ліна слухняно сміялася в потрібні моменти, але Марк не зводив погляду з її рук. Вона нервово терла джинси на стегні, аж пальці зводило від того, як сильно вона вчіпилася в тканину.

Мейсон завалився на студію, коли вони вже закінчували. Просто виріс у дверях, насунувши капюшон на лоб, і мовчки чекав, поки стихне останній акорд.

Кіт побачив його першим. Він якраз скидав гітару, максимально задоволений репетицією. Побачивши Мейсона, він криво скалозубився.
— Щось ти зачастив у ЛА, — кинув Кіт, витираючи шию рушником. — В Детройті не сидиться? Чи там занадто холодно для твоїх амбіцій?

Мейсон навіть голови не повернув у його бік. Він впритул дивився на Ліну, яка все ще стояла біля мікрофона, наче присохла до підлоги.
— Холл, якого біса? — Мейсон підійшов майже впритул, не помічаючи Марка. — Ти тиждень не береш трубку. Я вже реально думав, що ти десь здохла.

Ліна нарешті стягнула навушники.
— Я була зайнята, Мейсоне.

— Не ліпи мені, Холл, — обірвав Мейсон. — Ти просто тупо зливаєшся. Навіть повідомлення не відкриваєш. Що за херня взагалі? Ти сама в нормі?