Розділ 15

Мейсон дзвонив тричі за тиждень.
Перший раз — у вівторок вранці. Ліна лежала в ліжку і дивилася, як світиться екран. Кіт спав поруч, втупившись обличчям у стіну. Він дихав важко, з хрипом. Вона не взяла слухавку. Дочекалася, поки телефон згасне, і запхнула його під подушку.

Другий раз — у четвер. Вона мила посуд, коли на стільниці завібрував телефон. На дисплеї блимало «Мейсон». Ліна витерла руки об джинси і просто перевернула апарат екраном донизу. Постояла так хвилину. Коли вібрація припинилася, вона відкрила повідомлення від Барні. Той писав про репетицію в понеділок. На пропущений від Мейсона вона навіть не натиснула.

Третій раз він не дзвонив. Прийшло СМС:
«Холл, ти там?»

Вона прочитала і закрила чат.
Брехати, що зайнята — немає сенсу. Казати правду — тим паче. Вона просто була тут. Видавити таблетку з блістера, перевірити чайник, подивитися, чи не трясуться в нього руки. Один день копіював інший.

Вона зайшла у вітальню. Кіт сидів на дивані з гітарою, але не грав, а просто тримав руку на струнах. Побачив її і трохи опустив плечі.

— Хто дзвонив?
— Ніхто, — сказала вона. — Помилилися номером.

Він не повірив, але сперечатися не став.
— Тобі краще? — вона сіла поруч.
— Коли ти тут — так.

Кіт відклав гітару і просто привалився до неї плечем. Ліна заплющила очі. Телефон у кишені більше не вібрував. Вона сама його вимкнула.

*** 
На репетиції в понеділок все йшло занадто гладко.
Кіт був у формі — той самий Беннет, якого фанати бачили в кращі часи. Він носився по студії, жартував із Барні і видавав такі вокальні партії, що Марк кілька разів схвально підіймав великий палець. Був драйв.

Ліна співала чисто. Кожна нота на своєму місці, жодної затримки чи помилки. Вона посміхалася щоразу, коли Кіт торкався її плеча.

Марк дивився на них крізь скло. Все виглядало саме так, як він планував: ідеальна картинка, щаслива пара, робочий тандем. Але щось у цьому всьому здавалося йому фальшивим. 

Коли музика затихла, Ліна не рухалася. Вона продовжувала стискати мікрофон, наче боялася його відпустити. Посмішка на її обличчі не зникала, але очі залишалися нерухомими. В якийсь момент, поки Джей обговорював із Барні перехід, Ліна просто завмерла, втупившись в одну точку на звукопоглинальній панелі. Вона не кліпала кілька секунд, наче в ній просто вимкнули живлення.

— Ліно? — покликав Марк через інтерком.
Вона повільно повернула голову до скла. Посмішка знову ввімкнулася.
— Так, Марку?
— Ти як? Голос не втомився?
— Все чудово, — відповіла вона занадто швидко. — Можемо ще раз прогнати фінал?

Марк занотував щось у блокноті.
— Зробимо перерву на десять хвилин.

Кіт одразу притерся до неї, засипаючи планами на вечір. Ліна сміялася в потрібні моменти, але Марк не зводив очей з її рук. Вона нервово м’яла джинси на стегні, чіпляючись пальцями за тканину.

Мейсон зайшов у студію, коли вони вже закінчували. Просто виник у дверях, насунувши капюшон, і мовчки чекав, поки стихне музика.

Кіт помітив його першим. Він якраз знімав гітару, задоволений репетицією. Побачивши Мейсона, він криво посміхнувся.

— Щось ти зачастив у ЛА, — кинув Кіт, витираючи обличчя рушником. — В Детройті не сидиться? Чи там занадто холодно для твоїх амбіцій?

Мейсон навіть не глянув у його бік. Він дивився на Ліну, яка все ще стояла біля мікрофона, наче приклеєна до місця.

— Холл, якого біса? — Мейсон підійшов майже впритул, не звертаючи уваги на Марка. — Ти тиждень не береш трубку. Я вже почав думати, що ти десь здохла.

Ліна стягнула навушники.
— Я була зайнята, Мейсоне. 
— Не ліпи мені, Холл, — перебив Мейсон. — Ти просто зливаєшся. Навіть повідомлення не відкриваєш. Що за херня? Ти взагалі в нормі?

Кіт зробив крок до них, стаючи між Мейсоном і Ліною.

— Вона в порядку. У нас багато роботи, Мейсон. Якщо тобі нема чим зайнятися — знайди собі іншу розвагу.

— Просто скажи, що ти в нормі, і я поїду. Прямо зараз.

Ліна мовчала кілька секунд. Потім знову ввімкнула механічну посмішку.
— Я в нормі, Мейсоне. Просто втомилася. Не хвилюйся.

Мейсон знову вдивлявся в неї, наче перевіряв, чи вона не збрехала.
— Окей. Даси знати, коли вирішиш повернутися.

Він розвернувся і пішов, не прощаючись. В студії знову стало тихо, і тільки Кит продовжував важко дихати, стискаючи гриф гітари.

***
Вересень 2021-го. Студія гуділа, за два тижні тур, техніки пакували кофри, Барні налаштовував звук. Поки Кіт дописував вокал у кабіні, Марк мовчки кивнув Ліні на двері.

Вони вийшли на пожежний балкон. 
— NBC дзвонили, — Марк не став ходити довкола. — Хочуть тебе в журі нового шоу.

Ліна примружилася.
— У нас тур, Марку.
— Я все прорахував. Зйомки впишемо між концертами. Будеш літати окремим бортом, я посуну пару дат, якщо треба. Це величезні гроші й статус. Для тебе особисто це вихід на інший рівень.

Ліна подивилася крізь скло дверей. Кіт у кабіні якраз зняв навушники і шукав її поглядом у порожній студії. Вона уявила, як скаже йому, що тепер у неї свій графік і свої зйомки. Що йому доведеться бути самому.

— Ні, — сказала вона.
— Ти навіть цифри не дослухала.
— Мені плювати. Я його не залишу. Він тільки почав триматися. Один такий «сольний вихід» і він знову зачиниться в гаражі. Ти сам це знаєш.

Марк вимкнув екран телефона.
— Ти не можеш вічно бути його нянькою, Ліно. Це NBC. Другого шансу не буде.

— Значить, не буде, — відрізала вона і штовхнула двері назад у студію. — Тільки Кіту ні слова. Просто скажи їм «ні».

Вона повернулася до пульта якраз тоді, коли Кіт вийшов із кабіни. Він посміхався, витираючи шию рушником, і впевнено йшов прямо до неї.

***
Автобус виїхав із Лос-Анджелеса о шостій ранку.
Кіт розвалився на задньому сидінні, натягнувши капюшон. Він був тверезий і це вже давно перестало бути щоденною боротьбою, перетворившись на звичку. Обличчя розгладилося, зникла вічна сіра тінь під очима. Він просто виглядав добре.