Розділ 14

Лос-Анджелес, березень 2021

Той пекельний день виходу фіта з Мейсоном закінчився нічим — вони просто дотиснули сесію і розійшлися. Але за наступні три тижні трек остаточно перетворився на цунамі. Пропозиції приходили щодня.

Не всі були цікавими — більшість вона навіть не дочитувала. Але деякі затримувалися. Продюсер із Нешвілла, якого вона поважала. Співачка, яку вона слухала ще в Квінсі і яка тепер писала ей напряму. Невеликий лейбл із Лондона — короткий лист без жодного тиску, просто «якщо буде час».

Вона відповідала ввічливо і відмовляла. Все почекає, на все ще прийде час.

Ім’я Ліна Холл тепер звучало окремо, але в половині заголовків поруч стояло його ім’я. «Дружина Кіта Беннета випустила трек із Мейсоном Рідом». «Вокалістка Static Pulse та її новий сольний зліт». Журналісти питали про гурт, про нього, про те, як воно — працювати з чоловіком. Вона видавала їм завчені фрази про те, що ділити сцену з коханою людиною — це задоволення, а Static Pulse — її головний пріоритет. Вона посміхалася на камери і намагалася не думати про те, як сильно її це бісить.

За цими трьома тижнями ховалося зовсім інше життя. Кіт душився провиною за той день на студії і випалював по дві пачки на день, а вона просто не могла на нього дивитися. Потім — довгі нічні розмови, коли злість минала, і Кіт тверезо клявся, що все тримає під контролем. Вони щиро намагалися повернутися до нормальності, знову спали в одному ліжку, сміялися з якихось дурниць і вдавали, що медійний шторм навколо них це просто білий шум. Але осад нікуди не дівався. Дедлайни від Марка тиснули щодня, альбом гурту просувався важко, і робота на сесіях вимагала від них залізобетонної єдності.

Про Остіна Кіт згадав у середу ввечері, біля кухонної мийки.

— Я поговорив із ним. Він прийде у п'ятницю, після школи.

Ліна відклала губку:
— Вмовив?

— Ні. Сказав, щоб припиняв свій ігнор і приїжджав на вечерю.

Кіт узяв рушник і запекло взявся витирати тарілку.

— Кіте, я знаю, як це важливо.

— Це важливо для всіх нас, — відрізав він.

— Я буду в п'ятницю. Обіцяю.

Тарілка стукнула об полицю. Він не сказав «дякую», лише важко кивнув, не повертаючи голови.

— О четвертій у мене інтерв'ю, — нагадала вона. — Але це швидко, години на півтори. О шостій буду вдома.

Кіт подивився на неї.
— Остін приїде о п'ятій.

— Ну й чудово, — сказав вона. — Поки я доїду, ви вечерю приготуєте.

— Добре, — сказав він.

Кіт підійшов ближче і притиснувся лобом до її скроні. Ліна краєм ока побачила, як його пальці вчепилися в край стільниці.

— Можеш не ходити на це інтерв'ю? — запитав він.

— Кіте, я не можу.

Він розвернув її до себе. Ліна вперлася мокрими долонями в його груди, на футболці одразу розпливлися дві темні плями. Кіт не звернув уваги.

— Один дзвінок, Ліно. Скажи, що захворіла. Плювати, що вони там напишуть.

Кіт мовчки підсадив її на стільницю, посунувши ліктем брудний посуд. Ліна відчула, як під джинсами хруснула крихта. Вона похитала головою.

— Для мене це важливо. Ти ж знаєш.

Кіт нічого не відповів. Притягнув її за потилицю і поцілував. Потім трохи відсторонився. Подивився на гору посуду, тоді знову на неї.

— Облиш, — Ліна торкнулася його шиї, стираючи краплю води. — Домиємо завтра.

Він нічого не відповів. Притягнув її за потилицю і поцілував, а потім різко рванув на себе. Решта тарілок з гуркотом полетіли на підлогу. Кіт не поніс її до спальні, просто втиснув її прямо там, серед піни та уламків. Ліна зойкнула, коли спиною збила кран, і вода знову хлинула в раковину, але він уже не чув.

***

Четвер пройшов на автоматі. Зранку вигребли з-під ніг осколки, і Ліна поїхала до студії. Дописали партію з Марком і Барні швидко, години за дві. Кіт на сесію не приїхав — залишився вдома. Перемивав кімнату Остіна, вигріб звідти весь непотріб і курив на ганку. Навіть ліжко застелив свіжою білизною, ніби шістнадцятирічний пацан справді погодиться лишитися на вихідні.

У п'ятницю вона встала о шостій.

Поки варилася кава, швидко перевірила пошту. За ніч впало ще два листи — пропозиції щодо спільних треків і гостьових вокалів. Закрила вкладку не читаючи.

Кіт не спав. Лежав на спині і дивився в стелю.

— Я в студію, — вона кинула сумку на стілець. — Звідти одразу на телеканал.

— Не затримуйся, — він навіть не повернувся. — Остін приїде о п'ятій.

— Пам'ятаю. О шостій буду вдома.

До студії вона поїхала сама. Кіта зранку трясло через сина — підставляти його ще й під пресинг Марка не було сенсу. Сесія пройшла на нервах, Марк ганяв її по дублях до третьої дня, а потім просто виставив за двері. Дороги Лос-Анджелеса вже стояли — передвихідне пекло. До телеканалу вона доповзла лише о п’ятій, змилена, з диким головним болем. Хтось смикав її за волосся в гримерці, хтось чіпляв мікрофон на комір, і її майже одразу виштовхнули під софіти.

Навпроти сиділа дівчинка з блокнотом. Молода, зубата, з тих, що не прощають помилок.

— Сингл із Мейсоном Рідом місяць тримає перше місце. Радіостанції крутять його щогодини. Були готові до такого вибуху?

— Ні, — Ліна навіть не намагалася посміхатися. — Я знала, що трек міцний. Але не до такої істерики в пресі.

— Ваш вокал там взагалі інший. Жорсткіший. Не такий, як у Static Pulse. Чому?

— У гурті мій голос — просто один з інструментів. Частина загальної стіни звуку. А в цьому треку я співаю сама.

— Тобто сольний альбом — це питання часу?

— Усе в цьому житті — питання часу.

Журналістка перегорнула сторінку. Папір сухо шурхнув під софітами.

— Ваш перший сольний реліз кілька років тому на лейблі назвали «обережним стартом». Простіше кажучи, він повністю провалився. Що змінилося тепер? Мейсон дав вам сміливість, чи ви нарешті навчилися співати?

Ліна застигла.