Розділ 11

Кіт набрав Марка через годину після того, як Ліна сказала «їдемо».
— Марку, ми у Вегас. Будеш свідком?
Марк мовчав так довго, що Ліна встигла почути шум вітру в його слухавці.
— Коли?
— Завтра вранці.
— Буду у вас о восьмій, — кинув Марк і вимкнувся.
Ліна глянула на Кіта.
— Він навіть не запитав «навіщо».
— Він не дурний, — Кіт нарешті всміхнувся— Сам зрозумів.
***
Виїхали о пів на дев’яту.

Кіт сів за кермо — він наполіг. Марк ззаду втупився в телефон. Ліна трохи опустила скло; у машину вдарило сухе повітря й гул траси.

Кіта з самого ранку «несло». Він клацав радіо, підспівував якійсь попсі й навмисне фальшивив так, що різало вуха. Сміявся з кожної своєї ж фігні. Згадував, як вони з Барні колись просрали у Вегасі все до цента, ще до першого альбому, і поверталися додому автобусом.

— Барні реально ридав, — реготав Кіт. — Казав, що дзвонитиме мамі просити на квиток. Йому було двадцять два, уявляєш?

Ліна всміхнулася.
— А ти?
— А я просто іржав. Мені втрачати не було чого. Тільки гітара в багажнику, але її я кін не ставив — є ж якісь святі речі.
Марк на задньому сидінні слухав мовчки, не відриваючись від порожнього шосе за вікном.
Кіт перехопив руку Ліни й міцно стиснув пальці.

Ліна дивилася на дорогу. Захаращений салон, Марк у телефоні й Кіт, що кричить повз ноти — це виглядало куди реальніше за будь-яку весільну сукню.

За годину загальмували біля заправки. Поруч приткнулася ювелірна лавка з вивіскою, що трималася на чесному слові. Кіт вистрибнув із машини першим.

— Тут? — Ліна примружилася на вивіску.
— А що? — він знизав плечима. — Нам залізо треба чи пафос?
Продавець за вітриною навіть не підвів очей від кросворда. Кіт вибирав секунд п'ять. Ткнув пальцем у дві тонкі смужки білого золота.

— Ці.
— Розмір підходить? — буркнув продавець.

Ліна наділа обручку. Холодний метал звично сів на фалангу.
Кіт глянув на її пальці, потім перевів погляд на неї.

— Беремо, — коротко кинув він і дістав гаманець.
Марк чекав біля машини. Коли вони вийшли, він зиркнув на пакет у руках Кіта.

— Це обручки?
— Обручки, — кинув Кіт.

Марк витягнув одну, покрутив перед очима.
— Кіте, це обручка чи кільце для серветок?
— Для серветок замале, — відрізав той.
— Ти вперше одружуєшся? — Марк кинув золото назад у пакет. — Хоча ні, не вперше. Тоді взагалі не розумію.

— Минулого разу обручка була дорога, — сказав Кіт. — І подивися, чим усе закінчилося.

Марк замовк. Сарказм якось миттєво зник.
— Окей, — буркнув він. — Аргумент. Сідайте вже.
Елвіс чекав усередині.

Білий комбінезон у блискітках ледь сходився на животі чоловіка. Край лівої бакенбарди відійшов від щоки, відкриваючи шар сухого клею. Він ковзнув поглядом по Кіту, затримався на Маркові й знову повернувся до розкладених на столі паперів.

— Пара? — Елвіс не піднімав голови.
— Ми, — Кіт зробив крок уперед.
— Свідок є?
Марк підняв руку. Елвіс нарешті випрямився, хрустнув суглобами пальців і простягнув долоню, наче за милостинею.

— Обручки.
Кіт витрусив золото з пакетика прямо на долоню. Елвіс глянув на ці тонкі смужки, але втримався від коментарів. 

Уся процедура зайняла хвилин сім. Елвіс торохтів текст так само впевнено, як офіціант зачитує меню, ігноруючи пластикові квіти за своєю спиною. Коли прийшов час, Кіт просто взяв Ліну за руку й надів обручку.

— Тільки це і є насправді, — сказав він їй, навіть не дивлячись на Елвіса.

Ліна глянула на свої пальці, потім на нього.

— Я скажу «так». Просто щоб ти знав.
Елвіс делікатно кашлянув у кулак.
— Власне, якраз зараз це і треба зробити, — втрутився він.
— Так, — сказала Ліна.
— Так, — сказав Кіт.
— Оголошую вас чоловіком і дружиною. — Елвіс розвів руками. — Можете поцілувати наречену.

Кіт нахилився й коротко поцілував її. Марк стояв поруч. Ляпнув у долоні один раз, повільно.

На виході Кіт обхватив Марка за плечі й міцно притис до себе.

— Дякую, що приїхав.
— Та куди я подінуся, — Марк обійняв його у відповідь.
***
Назовні Вегас гудів і миготів, місту було начхати на те, що сталося в каплиці з напівживою вивіскою.

Кіт уже стояв біля машини, щось швидко друкував у телефоні й усміхався екрану. Ліна затрималася на сходах, розглядаючи обручку.
Марк став поруч.

— Він під коксом, — сказав він сухо.
Ліна не одразу повернула голову.

— У нього гарний настрій, Марку. Він щасливий, я ж бачила.
— Ти бачила те, що хотіла, — відрізав він. — Це не одне й те саме.
Кіт біля машини виглядав зовсім безтурботним, легким, ніби в нього нарешті вимкнули біль.

— Він щасливий, — повторила вона вже для себе.
Марк лише махнув рукою, розвернувся і пішов до машини. Ліна зачекала, поки він сяде, і тільки тоді рушила слідом.
***
На зворотному шляху за кермо сів Марк. Кіт влаштувався ззаду поруч із Ліною, прихилився до вікна й заснув за десять хвилин. Просто вчепився в її руку й вимкнувся.

Марк мовчав. Дорога була порожньою, музика ледь чутною. Ліна дістала телефон і написала Мейсону:

«Ми одружилися сьогодні. У Вегасі».
Він відповів майже одразу.
«Вітаю».
А потім: «Набери, як зможеш».

Ліна прибрала телефон. Вона дивилася у вікно на пряме, нескінченне шосе й знову чула голос Марка: «Ти не хотіла бачити».
Вона бачила. Бачила цю зайву енергію і те, як швидко він говорить. Але сьогодні вона дозволила собі вірити, що це просто радість. Що він щасливий.

Кіт поворухнувся уві сні й міцніше стиснув її долоню. Ліна подивилася на тонку золоту смужку на своєму пальці. «Тільки це і є насправді».
Вона заплющила очі. За вікном уже зовсім стемніло, попереду миготіли вогні Лос-Анджелеса.
***
Вдома було тихо.
Марк висадив їх біля воріт. Коротке рукостискання, ляскіт дверцят і машина поїхала.
Вони зайшли в будинок. Кіт клацнув торшером у вітальні, скинув куртку прямо на крісло й повернувся до Ліни.