Розділ 11

Розділ 11
Кіт набрав Марка відразу після розмови про каплицю.

— Марку, ми у Вегас. Будеш свідком?

Марк довго мовчав.

— Ти як завжди, Беннет, — тихо сказав він. — Просто ставиш перед фактом.

— Завтра вранці.

— Ладно. О восьмій буду у вас.

У трубці пішли гудки.

— Що, навіть не відмовляв? — запитала Ліна.

— А сенс? — Кіт кинув телефон на ліжко. — Знає, що я все одно це зроблю.

***

Виїхали о пів на дев’яту.

Кіт наполіг, що сам сяде за кермо. Марк мовчки втупився в телефон на задньому сидінні. Ліна трохи опустила скло, в салон ударило сухе повітря і гул траси.

Кіта відверто несло. Він без зупину клацав радіо, фальшиво волав під якусь попсу і сам реготав зі своїх жартів.

— Барні колись у Вегасі все до цента спустив, ще до першого альбому, — Кіт крутив кермо однією рукою. — Назад автобусом поверталися. Він реально ридав, хотів мамі дзвонити просити на квиток. Двадцять два роки чуваку було, уявляєш?

— А ти? — запитала Ліна.

— А я іржав. Мені втрачати не було чого. Тільки гітара в багажнику, але її на кін не ставив.

Марк ззаду так нічого і не сказав. Він відклав телефон і дивився на шосе за вікном.

Кіт скинув руку з керма, міцно стиснув її долоню і сильніше втиснув газ.

Ліна дивилася на дорогу. Марк у телефоні, Кіт волає повз ноти. Ніяких весільних суконь.

За годину загальмували біля заправки. Поруч стояла ювелірна лавка з облупленою вивіскою. Кіт вийшов із машини першим.

— Тут? — запитала Ліна.

— Яка різниця, — Кит штовхнув двері. — Кільця скрізь однакові.

Продавець навіть не відірвався від кросворда. Кіт одразу ткнув пальцем у вітрину.

— Оці дві.

— Розмір підходить? — буркнув той.

Ліна наділа обручку. Холодний метал сів точно.

— Беремо, — Кіт дістав гаманець.

Марк чекав біля авто. Він поглянув на пакет у руках Кита.

— Це обручки?

— Обручки.

Марк витягнув одну обручку. Покрутив перед очима.

— Кіте, це обручка чи кільце для серветок?

— Замале для серветок, — сказав Кіт.

— Ти вперше одружуєшся? — Марк кинув золото назад у пакет. — Хоча ні. Не вперше. Тоді взагалі не розумію.

— Перша коштувала купу бабла, — сказав Кіт. — Не допомогло. Мені пофіг на цінники.

Марк замовк.

— Гаразд. Сідайте в машину.

Після обіду вже були у Вегасі.

Елвіс чекав усередині каплиці.

Білий комбінезон у блискітках ледь сходився на животі чоловіка. Край лівої бакенбарди відійшов від щоки, відкриваючи шар сухого клею. Він глянув на Кіта, потім на Марка. Впізнав, але навіть не здивувався.

— Пара? — запитав він.

— Ми, — сказав Кіт.

— Свідок є?

— Я, — відгукнувся Марк.

Елвіс простягнув долоню.

— Обручки.

Кіт витрусив дві тонкі смужки золота прямо йому в руку. Актор глянув на дешеве золото і промовчав. Він розвернувся до столу і почав швидко тараторити офіційний текст.

— Ліна Френсіс Холл, чи береш ти Крістофера Джеймса Беннета...

— Джеймс? — Ліна хмикнула і одразу виправилася: — Так. Так, беру.

— Крістофер Джеймс Беннет, чи береш ти...

— Так, — обірвав Кіт, не чекаючи, поки той закінчить речення.

Елвіс кивнув і повернув їм обручки.

Кіт узяв її за руку. Його долоня була гарячою, пальці злегка тремтіли. Він проштовхнув метал їй на палець.

— Тільки це по-справжньому, — сказав він, не дивлячись на Елвіса.

Ліна забрала другу обручку і наділа йому.

— Оголошую вас чоловіком і дружиною, — актор згріб папери зі столу. — Можете цілуватися.

Кіт не чекав. Просто смикнув її до себе.

Марк забрав документи і віддав Ліні.

На виході Кіт навалився йому на плече.

— Дякую, що ти поряд друже.

— Та куди я подінуся, — сказав Марк.

***

На вулиці було душно. Кіт уже стояв біля машини, щось швидко друкував у телефоні і усміхався екрану. Ліна затрималася на сходах, розглядаючи обручку.

Марк став поруч.
— Він під коксом, — сказав він.
Ліна не одразу повернула голову.
— У нього гарний настрій, Марку. Він щасливий.
— Ти бачиш те, що хочеш бачити. Це не одне й те саме.

Кіт біля машини виглядав зовсім безтурботним.

— Він щасливий, — повторила вона вже для себе, сильніше стиснувши пальці навколо документів.

Марк махнув рукою, розвернувся і пішов до машини. Ліна зачекала, поки він сяде, і тільки тоді рушила слідом.

***

На зворотному шляху за кермо сів Марк. Кіт влаштувався ззаду поруч із Ліною, прихилився до вікна і заснув за десять хвилин. Просто вчепився в її руку і вимкнувся.

Дорога була порожньою, музика ледь чутною. Ліна дістала телефон і написала Мейсону:
«Ми одружилися сьогодні. У Вегасі».

Він відповів майже одразу.

«Вітань від мене не буде».

А потім: «Набери, як зможеш».

Ліна сховала телефон.

Кіт міцніше стиснув її долоню уві сні. Тонке золото на пальці. «Тільки це по-справжньому».

За вікном уже зовсім стемніло. Попереду показалися вогні Лос-Анджелеса.

***

Марк висадив їх біля воріт. Коротке рукостискання, ляскіт дверцят і машина поїхала.
Вони зайшли в будинок. Вдома було тихо. Кіт клацнув торшером у вітальні, кинув телефон на стіл і повернувся до Ліни.

— Голодна?
— Ні.
— Я теж. — Він озирнувся на кухню. — Вино десь лишилося?
— Кіте.

Він обернувся.

— Що?

—Замість пляшки міг би й обійняти, — сказала вона. — Ми взагалі-то п'ять годин тому одружились.

Кіт підійшов і торкнувся її щоки. Його пальці були крижаними.

— Ліна Беннет, — сказав він.

— Я залишу своє прізвище, — відповіла вона.

— Мені байдуже. Аби ти була тут.

Вночі Ліна лежала в ліжку і дивилася в стелю. Кіт спав поруч, важко дихаючи через ніс.