Розділ 10

Розділ 10

Розділ 10

Січень минув у роботі.

Її коробки й гітара вже два місяці обживали його вільну кімнату. Побут налагодився якось сам собою, а на студії Марк гнав темп — він відчував кураж і за цей час вони практично зібрали кістяк альбому, видаючи новий матеріал щодня.

На записах Кіт поводився дивно — був надто зібраним. Пропонував ідеї, слухав, не перебиваючи. Коли Барні буркнув, що хоче переписати гітарне соло, Кіт просто кивнув. Марк аж від пульту голову відірвав. Зазвичай Кіт гризся за кожну довбану ноту, а тут здався без бою.

У середу він двічі перепитав очевидні речі, бо думками блукав десь інде. У четвер Ліна прокинулася сама. Його половина ліжка вже охолонула. Його бік ліжка вже встиг охолонути. Внизу було тихо.

Написала: «Де ти?»

Відповідь прилетіла за пів години: «Скоро буду. Їдь у студію сама».

Ліна поїхала. Він з’явився аж о пів на першу, сів на диван і взяв навушники. Марк перевів погляд на нього, потім на Ліну. Вона ледь помітно хитнула головою — не чіпай.

Працювали далі.

Після запису вона знайшла його на парковці. Він сидів у машині і дивився прямо перед собою. Ліна стукнула в скло. Воно повільно поповзло вниз.

— Вилізай, — скомандувала. — Я поведу.

Кіт забарився на секунду, а тоді мовчки перевалився на пасажирське. Ліна сіла за кермо і жбурнула сумку на заднє сидіння.

— Куди ти мотався з самого ранку? — запитала, крутанувши ключ у запалюванні.

Кіт глибше засунув руки в кишені і уперся потилицею в підголівник.

— Провітрював мізки, ясно? Не починай, Холл.

Ліна глянула на його коліна, які дрібно тремтіли, і на липке волосся біля скронь.

— Провітрював мізки? — Ліна навіть не торкнулася педалі газу. Повернулася до нього всім корпусом. — Тебе колотить так, ніби ти ніч у рефрижераторі сидів. Подивись на себе.

Він зціпив зуби і відвернувся до скла.

— Рушай уже.

Додому доїхали мовчки.

Ліна дістала їжу з холодильника. Кіт поїв, не дивлячись у тарілку і пішов у вітальню. За хвилину там заблимав телевізор зі скрученим на нуль звуком.

Вона домила посуд, витерла руки і зайшла до нього.

Кіт витягнувся на дивані, заламавши лікоть над очима. змінювалися кадри якогось докфільму про природу.

Ліна підійшла і сіла на самий краєчок дивана.

Він важко впустив руку на диван.

— Мати дзвонила зранку, — сказав він.

Ліна навіть не поворухнулася, боячись сполохати цю раптову відвертість.

— Скинув, — повів він далі, дивлячись у стелю. — Повідомлення голосове теж зніс. Навіть слухати не став.

— Часто вона так?

— Як тільки перші чеки від лейбла пішли, так і згадала про сина, — Кіт роздратовано пересмикнув плечем. — Поки грошей не було і вісім років у притулку ніхто не чухався. А тепер, бачиш, «усе усвідомила». Смішно, сука.

— Ти зовсім не хочеш її бачити?

— Нахер її, Ліно. Приповзла, коли бабло замаячило. Мене від цього просто вивертає.

— Вона хоч колись приїздила? Ну, раніше?

— Жодного разу.

На екрані беззвучно накочувалися океанські хвилі.

— Як ти там не здурів взагалі? — тихо, майже пошепки запитала вона.

— Знайшов у підвалі обдерту гітару, — його пальці на коліні сіпнулися, ніби затискали акорд. —Лупив по струнах, щоб перебити власні думки. Досі допомагає.

— Сьогодні допомогло?

Він повільно похитав головою і вперше за день подивився їй прямо в очі.

— Ні. Сьогодні не спрацювало.

Ліна пересіла ближче і  вперлася спиною в його бік. Крізь одяг відразу пробило сухий, хворобливий жар.

***

У неділю вони сиділи на терасі. Ліна гріла пальці об чашку з кавою, він — крутив у руках вимкнений телефон. За живоплотом гув Лос-Анджелес, а січневе сонце припікало в потилицю.

.

— Іноді думаю, що всім було б простіше без мене.

Ліна так і не донесла чашку до рота.

Він абсолютно спокійно, навіть зацікавлено, розглядав власні пальці.

— Кіте.

— Що? — він перевів на неї погляд. — Та ладно, не бери в голову.

— Що з тобою коїться?

— Задовбався. Простіше взагалі не прокидатися.

— Це не «просто думка», — тихо сказала вона.

— Лін, усе нормально. — Він роздратовано кинув телефон на скляний столик. — Нічого я з собою робити не збираюся. Кажу ж просто накрило.

— Ти з лікарем про це говорив? Коли ти взагалі був у свого мізкоправа на нормальному сеансі, а не просто заскакував по новий рецепт?

— Давно. Зараз мені це не треба.

— Треба. Вертайся на терапію, Кіте.

— Облиш, Холл.

— Кіте, — вона поставила чашку. — Просто подзвони йому.

Він неохоче мугукнув щось у відповідь і відвернувся.

Ліна підвелася і обійняла його ззаду. Кава давно охолола. Той п’яний зрив у гаражі тепер здавався дитячою забавкою. Справжній страх накотив саме зараз , від цього спокійного голосу сонячного ранку, коли він отак просто, між іншим, каже, що її смерть полегшить усім життя.

Вночі, поки він спав, Ліна довго гортала контакти в телефоні. Мейсон. Елен. Марк. Відкривала чати, дивилася на курсор і відразу закривала.

Сказати їм що? Що Кіт здався? Це виглядало б як зрада людини, яка тобі відкрилася.

Вона відклала телефон убік.

***

Студія. Робота. Вечори вдома. Ліна міряла його стан за десятибальною шкалою. Сьогодні шість. Завтра — чотири.

Прозорий пакетик знайшовся в кишені його джинсів, якраз перед пранням. Маленький, із дрібним білим порошком. Ліна поклала його на край раковини і дочекалася Кіта з душу.

Кіт глянув на знахідку, потім на неї. Забрав одним рухом.

— Що це? — запитала вона.
— Не став дурних питань.

— Хочу почути від тебе.

— Спосіб вимкнути голову, — він кинув рушник. — Іноді. Не щодня.

— Кіте, це не вихід.
— Тільки не треба повчальних лекцій, благаю.