Розділ 8

Розділ 8
До ресторану спустилися разом. Ліна встигла перевдягтися в номері, але кінчики волосся після душу все ще лишалися мокрими. Кіт ішов на крок попереду.
Увесь гурт уже стирчав за столом. Барні просто кинув погляд на них  і продовжив жувати, а Джей дивився в телефон.
Кіт висунув для Ліни вільний стілець, сів збоку і потягнувся до кавника. Ліна поставила перед собою тарілку, яку щойно принесла з роздачі. Кіт мовчки заліз пальцями прямо в її порцію, виудив звідти шматок ковбаси і закинув у рот. Ліна просто посунула тарілку ближче до нього, на середину.
Роббі кілька секунд витріщався на цю тарілку, а потім відвалився на спинку стільця і видав:
— Ну ні. Тільки не кажіть, що ви разом.
Марк різко закрив свій блокнот.
Кіт навіть голови не повернув. Зробив ковток із чашки і знову взявся за їжу.
— Ми разом. Тему закрили.
За столом одразу стало тихо.
Ліна механічно взяла виделку. Він просто взяв і бовкнув це вголос — замість неї, без неї, без жодного попередження, при всіх.
Марк переводив важкий погляд з одного на іншу.
— Які гріхи я відпрацьовую в цьому турі, а? Поясніть мені хтось.
Він підтягнув до себе каву і знову розкрив свій блокнот:
— Виїзд за сорок хвилин. Саундчек о третій. Жуйте швидше, графік ніхто посувати не збирається.

Смс від Мейсона прилетіло, коли Ліна вже підходила до автобуса.
«Як тур? Сама як?»
Писати у відповідь не схотіла. Одразу набрала.
— О, живий голос, — озвався він. — Ну, викладай.
— Нормально все. Зараз у Портленді.
Вона зам’ялася на секунду.
— Ми з Кітом разом.
Мейсон заткнувся.
— З Беннетом? Лін, ти серйозно, чи що?
— Серйозно.
— Та в нього ж вічно дах рве.
— Мейс, закінчуй.
— Що закінчуй? Будеш потім його заскоки розгрібати? Тобі зайнятися нічим, окрім як няньчитися з дорослим мужиком?
— Сама розберуся.
— Марк в курсі?
— В курсі. Щойно дізнався.
— Ну тоді купіть йому абонемент у спа. Уявляю, як його перекосило від цієї новини. Давай, Квінс.
У трубці коротко запищало.
***
Насилу відіграли цей останній концерт.
Елен стояла біля ресепшену з планшетом — забирала в адміністраторки цілу купу конвертів із ключами-картками. Кіт підійшов упритул, просто висмикнув у неї з рук два конверти (свій і Лінин) та кинув дівчині за стійкою:
— Одну бронь мінусуйте. Нас в один номер.
Елен лише незадоволено підтисла губи, але промовчала. Адміністраторка забарабанила по клавішах, переробляючи цей нещасний румінг-лист гурту. Ліна стояла трохи осторонь і просто втикала у свої кеди.
Кіт почекав, поки дівчина переб’є магнітний ключ, забрав його і мовчки кивнув у бік ліфтів. Коли дзеркальні двері з'їхалися і весь гул холу відрізало, він привалився потилицею до стінки кабіни.
— Я зараз здохну, — видохнув він кудись у стелю.
— Навіть не думай, — Ліна тицьнула кнопку поверху. — Хто мій рюкзак тягти буде?
Коли зайшли в номер і замок ззаду клацнув, Кіт просто зсунувся спиною по дверях прямо на підлогу. Витягнув ноги через увесь прохід, стягнув один кед, навіть не розшнуровуючи, так і застиг.
Ліна пройшла далі в кімнату, скинула рюкзаки на підлогу біля ліжка і витягла з мінібару пляшку води. Повернулася, сунула йому в руки і сіла поруч на килим. Почала розв'язувати свої кеди, збила їх носком об носок і заплющила очі. Повзти в душ не було сил ні в кого.
.
***
Марк перехопив її наступного ранку в лобі. Кивнув у бік порожньої переговорки, почекав, поки вона зайде, і прикрив за ними двері.
— Ти хоч уявляєш, у що вляпалася? — запитав він спокійно.
— Ближче до суті, Марку. Що не так?
— Два роки тому через аналогічну ситуацію ми просто згорнули тур.
— Знаю. Елен розказала.
— Ну то маєш розуміти.
— Тоді й ти зрозумій: я не дівчисько з розігріву на один вечір.
— Про те й мова, — Марк навіть не підвищив голос. — Тебе просто так за двері не виставиш, весь альбом тримається на вашому дуеті. Мені байдуже до вашого особистого життя, але якщо Кіт знову закриється в гримерці і зірве концерт — розгрібати наслідки доведеться тобі. Подумай, чи воно того варте.
— Я знаю, на що підписалася, Марку. З мого боку проблем не буде.
Марк підвівся з крісла:
— Легко не буде. Навіть якщо ти зараз усе припиниш. Його все одно накриє, це питання часу. Тільки тепер уся відповідальність на тобі. Не кажи потім, що я промовчав.
Ліна лишилася в переговорці сама. За скляними дверима лобі готель уже гудів на повну: технарі тягали останні кофри, Елен звіряла якісь папірці біля стійки.

Коли вона вийшла на вулицю, автобус уже стояв на аварійці. Кіт якраз закидав свій рюкзак у багажний відсік.
— Ну що, готова? Останній ривок.
— Наче так, — видихнула Ліна.
Цей тур висмоктав із них усе. Барні вже натягнув маску для сну, Джей витріщався у вікно, Роббі відрубився ще до старту. Марк зайняв своє коронне місце в самому кінці і одразу відкинув кришку ноута.
Автобус нарешті рушив до аеропорту.
Ліна дивилася на дорогу. Попереду Лос-Анджелес і порожня квартира. Кіт умостився поруч, відкинув голову на підголівник і заплющив очі, витягнувши ноги через прохід. Його плече впритул притискалося до її. Ліна намагалася викинути з голови розмову з Марком, але виходило паршиво.
Додому вони летіли лише вдвох — інші розлетілися хто куди, гурт узяв паузу на пару тижнів.
У таксі з аеропорту Кіт одразу назвав водієві свою адресу на Сілвер-Лейк. Ліна відірвалася від мобільника і різко повернулася до нього:
— Почекай. Флетчер-драйв ближче, висади мене там.
— Ми їдемо до мене, — він навіть голови не повернув, дивився прямо на дорогу.
— Ти хоч би заради пристойності запитав, Беннет, — Ліна насупилася.
Кіт розвернувся і глянув їй прямо в очі:
— А моє запитання щось би змінило?
Ліна проковтнула відповідь.
— Хрін з тобою. Але речі я навіть розпаковувати не буду.
— Та хоч у моїх футболках ходи, мені байдуже.
Ліна гортала стрічку в телефоні і наспівувала під ніс якусь стару пісню Брітні. Кіт поморщився, але промовчав, розглядаючи затор за вікном. До самого будинку вони більше не зронили ні слова.
***  
Дім за живоплотом виявився більшим, ніж вона уявляла. Суцільний бетон, скло і панорама на обсерваторію. Після її квартири з вентилятором на підвіконні тут усе здавалося завеликим.
Її сумка так і лишилася нерозпакованою в кутку спальні. Ліна з принципу не чіпала замки на ній.
Ближче до кінця тижня вона почула, як за стіною щось зі скреготом тягнуть по паркету. Зазирнула: Кіт волік у коридор старий комбік, слідом — ящик із кабелями, потім стопку якихось журналів. На підлозі валялися порожні пачки від струн і пара поламаних стійок.
— Що ти коїш? — запитала вона.
— Не заважай, — буркнув він, навіть не повернувшись.
Ліна привалилася до одвірка і просто спостерігала, як він усе це вигрібає. Кіт виносив річ за річчю, поки кімната не залишилася абсолютно гола — тільки стіни і підвіконня.
Вона пройшла всередину. Вікно виходило у двір, а на підлозі чітко виділялися сліди від комбіка — чотири темні кола в пилу.
— Тут удень світло нормальне, — долетіло з коридору. — І з розетками все ок.
Ліна промовчала. Підійшла до скла і глянула вниз на подвір'я.
— Гітару зі своєї квартири забирати не думаєш? — Кіт виріс у дверях, закинувши руку на одвірок. — Місця тепер повно.
Вона відповіла не одразу. Все дивилася на ці чотири кола на підлозі.
— Поки що хай там побуде.
***
На кухні вона одразу переполовинила банки на полицях і без жалю викинула його розчинну каву. Купила нормальну, в зернах, а на підвіконня поставила маленький кактус. Кіт хмуро подивився на вазон, а наступного дня притягнув другий, трохи більший. Поставив упритул.
Одного вечора вона почула, що смердить горілим.
На кухні реально валив дим. Кіт із максимально серйозним виглядом стояв перед плитою, закинувши рушник на плече, і вивчав пательню.
— Навіть не заїкайся.
— Кіте, воно тупо горить.
— Це карамелізація.
— Мішленівська зірка тобі точно не світить.
Кіт зсунув пательню з вогню, крутанув газ і вивалив усе це вугілля прямо в смітник.
— Замовляємо піцу.
— Уже дзвоню, — Ліна витягла мобільник. — Але пообіцяй, Беннет, що ти більше близько до плити не підійдеш.
Вечеряли прямо на підлозі у вітальні, присунувши коробку з піцою до дивана. Кіт згадував їхній перший тур і те, як Роббі перед виходом на сцену в Токіо з матюками шукав свої палички. Перерив усю гримерку, наїхав на звукачів, кричав, що його обікрали, а потім виявилося, що вони весь цей час стирчали в нього з задньої кишені джинсів.
Ліна слухала, дожовуючи скоринку. Кіт травив якісь старі байки про розборки Барні з техніками, а з кімнат повільно витягувало горілий дим.