Розділ 7

Вона прокинулася від того, що автобус зупинився.
На плечах лежала важка чорна куртка з логотипом гурту. Ліна сіла, скидаючи ноги з дивана, і протерла очі. Шия затерпла ще дужче, спина нила. Кіта поруч не було.

За вікном був сірий ранок і заправка з вивіскою кав’ярні, що ледь блимала. Барні та Джей уже кудись пішли. Роббі стояв на вулиці біля великого колеса і курив, розглядаючи порожнє поле.

— Кава.
Елен сиділа через прохід. Планшет на колінах, дві склянки на підлокітнику. Простягнула одну, не відриваючись від екрана.

Ліна зробила ковток. Гаряча, гірка, ніякого цукру.

— Дякую.
— Спина? — запитала Елен.
— Нормально.
— Роббі сказав, що ти ледве тримаєшся. У Детройті підеш до лікаря, я вже вписала це в графік.

Ліна подивилася на неї.

— Ти завжди вирішуєш за всіх?

Елен підвела голову. 

— Я тур-менеджер. Моя робота — закривати проблеми до того, як вони вилізуть. Учора ти добре відпрацювала.

— Це комплімент? 

— Це факт, — Елен знову перевела погляд на екран. — Компліменти в цьому гурті це не до мене.

Ліна пила каву, спостерігаючи за Роббі на парковці.

— Беннет складний, — Елен застукала пальцями по планшету. — Просто май на увазі. У нас графік жорсткий, мені проблеми всередині команди не потрібні.

Ліна нічого не відповіла, продовжуючи дивитися у вікно. Елен зробила якусь помітку в планшеті і замовкла.

Автоматичні двері автобуса тихо зашипіли, Кіт зайшов, тримаючи в руках паперові пакети та три кави в картонному тримачі. Скинув усе на стіл біля входу: сендвічі, фольга, коробка для Барні.

— Там без цибулі, — кинув він, не озираючись. — Ти вчора її вигрібала з тарілки.

— Помітив?

— Очі маю, — він взяв свою каву і сів на те саме місце, що і вночі.
Елен не поворухнулася, але Ліна помітила: вона більше не гортає сторінки в планшеті.

— Дякую, — сказала Ліна, розгортаючи фольгу. — Справді, без цибулі.
Кіт дивився у вікно. 

— Як спалося? — запитав він.
— Нормально, — Ліна жувала сендвіч. — Тільки диван короткий. Ноги затекли.
— Ясно. Наступного разу лягай нормально, а не забивайся в куток. Сама ж мучилася.

— Там місця не було.

— Я посунувся. Куртка хоч допомогла? Кондиціонер під ранок завжди смалить на повну.

— Поняття не маю, я спала, — Ліна розгорнула фольгу. — Але якщо не змерзла, значить допомогла. Дякую.

Коли Кіт вийшов на парковку до Роббі, Елен повернулась до Ліни.

— Він так не робить, — сказала вона.

— Що саме?

— Не помічає дрібниць. Беннету зазвичай плювати, хто там що вигрібає з тарілки. Він взагалі мало що бачить поза сценою.

— Мені без різниці, що він там бачить, Елен, — Ліна відкусила від сендвіча — Мені принесли їжу, я її їм.

Вона ковтнула кави і лише тоді повернулася до менеджерки:
— Давно з ними?

— Шість років, — Елен ковтнула кави. — Бачила всяке.

— І як воно?

— Буває по-різному, — Елен заблокувала екран. — Розгрібати доводиться багато, але воно того варте. 

***
Саундчек о третій. Зал гудів інакше, Ліна пів години сварилася з техніками, поки звук у моніторах нарешті не перестав рипіти. Кіт просто стояв під стіною і чекав, без нервів.

О п'ятій була перерва. Вона перекушувала в коридорі, гортаючи телефон. Мейсон надіслав повідомлення: «Як тур?». Вона відписала: «Нормально». Він не відповів — цього звіту йому вистачило.

Кіт пройшов повз із кавою. Зупинився.

— Поїж нормально, — кинув він. — А не шматками на ходу.
— Сама розберуся, — вона навіть не відірвалася від екрана.
— Ну-ну, — сказав він і пішов далі.

Другий концерт пішов простіше. Сцена вже не здавалася чужою. У середині шоу Кіт затягнув довгу ноту, і зал притих. Ліна глянула на нього: співав із заплющеними очима, жили на шиї напружилися. Це був той самий голос, який вона колись слухала в навушниках у Квінсі.

*** 
Гримерка була тісною — диван, дзеркало з лампами, стіл із їжею. Кіт сидів у кріслі з заплющеними очима. На підлозі валявся скинутий рушник.
Кіт підвівся з крісла і підійшов ближче.

— Сильно заклинило? — запитав він.

— Після цього клятого автобуса взагалі не повертається.

— Повернись, — Кіт став за її спиною. — Давай розімну.

Ліна хотіла відмовитись, але промовчала.

Він перекинув її волосся через плече і жорстко втиснув пальці в затиснутий м’яз біля основи шиї. Ліна різко втягнула повітря крізь зуби. Біль був дикий, але за кілька секунд плечі почали розслаблятися. Кіт тиснув мовчки, дивлячись під ноги.

— Попустило? —запитав він і прибрав руки.

— Так, — Ліна поворухнула плечима. — Краще.

— Ну й добре.

Він розвернувся і вийшов у коридор, кинувши двері прочиненими. Ліна залишилася біля дзеркала. Біль у шиї майже зник, але м'язи все ще горіли від його гарячих пальців.

У коридорі гуркотіли важкі кофри і голосно реготав Барні. Ліна обернулася. Елен стояла на порозі з планшетом у руках.

— Заходь, — сказала Ліна.

Елен зайшла. 
— Як шия? —запитала Елен, гортаючи щось на екрані.

— Нормально. Відпустило трохи.

— Мені не потрібні проблеми в турі.

— Про які проблеми ти торочиш? — Ліна розвернулася до неї всім тілом.

Елен вимкнула екран планшета.

— Два роки тому він уже отак «допоміг» одній дівчині з розігріву, — сказала вона. — Закінчилося тим, що вони розісралися перед виходом на сцену. Він зачинився в гримерці. Концерт скасували.

Ліна мовчала.

— Суд з організаторами. Півроку його депресії. Після того він взагалі нікого до себе не підпускав. — Елен глянула на неї. — А сьогодні бігає за сендвічами без цибулі.

— Елен, це просто сендвіч, —сказала Ліна.

— Для нього — ні, — відрізала Елен. — Завтра о восьмій виїзд. Сніданок до пів на восьму. Без запізнень.

Тур котився далі.