Розділ 6

Жовтень 2020

Тур почався в жовтні.

Чикаго, десятитисячник. Ліна стояла біля краю сцени, заглядаючи в щілину між кулісами на забиті трибуни. Раніше вона дивилася на трибуни зі сцени як на далеку стіну. Сьогодні ці десять тисяч людей чекали, коли вона відкриє рота.

— Перший раз завжди так, — кинула жінка, що проходила повз.
— Елен, — представилася та. — Вихід за сім хвилин. Вушний монітор на місці?

— Так.
— Давай, — Елен уже розвернулася до техників, щось викрикуючи в рацію. — Твій вихід. Акустику сьогодні викрутили на максимум, тож не шепочи.

За дві хвилини до старту Роббі став поруч. Він просто відбив долонею по стегну ритм першого треку — раз, два, три, чотири. Ліна впіймала темп і кивнула.

Барні пройшов повз на позицію, усміхнувся і показав їй кулак — мовляв, прорвемося.

Джей зловив її в об’єктив, клацнув затвором і мовчки підняв великий палець. Марк підійшов останнім. Не став розводити церемоній, швидко поправив кріплення передавача у неї на поясі.

— Тільки не намагайся сподобатися.
— Сама знаю.

Кіт стояв осторонь з уже вставленими моніторами. Важко дихав, дивився в підлогу.

Гримнув перший акорд. Ліна штовхнула двері і вийшла у світло, підійшла до стійки, відчуваючи вібрацію підлоги крізь підошву кедів. Попереду суцільне світло і сотні екранів. Натовп гудів, розглядаючи нове обличчя на сцені.

Кіт заспівав першу фразу. Стадіон відповів таким гуркотом, що заклало вуха.
Ліна видала свій шматок відразу, без задишки. Зал трохи притих, слухаючи новий голос. Барні вдарив по струнах, а Роббі позаду важко гупнув ногою в бочку так, що цей перший удар Ліна відчула аж у ребрах. Кіт просто кричав слова в мікрофон, а вона вела свою лінію поруч.

На другій пісні Кіт підійшов ближче. Обличчя перекошене, мікрофон у двох руках. Він додав бруду, голос тріснув, і Ліна ледве встигла перебудуватися під цей злам. Вона просто заплющила очі і витягнула приспів на автоматі.

***
За лаштунками гуло.
Техніки, охорона, люди з бейджами — усі рухалися одночасно. Елен була в центрі: спокійна, вона єдина знала, куди всі ці люди йдуть.

— Ліно, — Елен виникла поруч, —за десять хвилин виходимо до преси. Там пара місцевих видань. Даси короткий коментар, буквально два запитання, і я тебе забираю.

— Добре.
— Випий води, — Елен уже розверталася до техніка з рацією. — Ти занадто бліда для камер.

Ліна взяла пляшку зі столу. Руки злегка тремтіли, адреналін згасав, тіло згадало про втому. Барні пройшов повз і ляснув її по плечу.

— Чудовий вихід, —усміхнувся він на ходу. — Зал просто на вухах стояв.

Він зник у натовпі раніше, ніж вона встигла кивнути. Роббі підійшов мовчки, став поруч.

— Нормально? — запитав він, дивлячись, як вона п’є.

— Так, — Ліна опустила пляшку і потерла поперек. — Тільки спина відвалюється. Затекла ще на середині виступу.

— Буває з незвички, — сказав він просто. — Минеться за пару концертів.
Він злегка ляснув її по плечу на прощання і пішов до гримерок.

Кіт з’явився з-за повороту. Рушник на шиї, волосся мокре. Він дивився в телефон, але підвів очі, коли порівнявся з нею.

Зупинився на секунду. Глянув прямо на неї і пішов далі до гримерок. Ліна провела його очима.

Пресзона — тісна кімната, двоє репортерів і три камери на триногах. Елен стояла біля дверей і постійно перевіряла годинник на руці.

Перший журналіст розпитував про звук і про те, як вона вписалася в гурт. Ліна відповідала коротко, суто по справі.

Наступний подався вперед із мікрофоном:
— Як воно — працювати з такими іменами? Це ж зірки світового рівня.
Ліна просто поправила козирок кепки.
— Я ще не встигла зрозуміти, хто вони, — сказала вона. — Питайте після туру.

Елен за її спиною відразу зробила крок уперед, показуючи журналістам долоню:

— Все, хлопці, час. Нам треба їхати.

Вона дочекалася поки ті розійдуться, потім повернулася до Ліни.

— Холл, —кинула вона. — Мені не потрібні заголовки з твоїми приколами. Наступного разу просто скажи, що для тебе це велика честь і чудова команда. Все, іди в автобус.

— Напиши сценарій — зазубрю, — буркнула вона. — А поки пиши мінус в блокнот.

І вийшла в коридор, навіть не чекаючи відповіді.

Машина рушила.
Роббі просто сповз по кріслу, витягнувши ноги. Джей обклався проводами, підключив жорсткі диски до ноутбука і щось швидко клацав у великих навушниках. Марк відклав планшет і швидко записав коротке голосове в телефон. Барні просто сидів поруч, розв'язуючи шнурки.

Ліна вмостилася на вузькому дивані. Підлокітник муляв, а спина, що затекла ще на середині виступу, тепер нила без зупину. Вона спробувала підігнути ноги, але диван був занадто коротким.

— Клади ноги мені на коліна, — буркнув Кіт з іншого кутка. Він сидів, натягнувши капюшон до самого носа, і ляснув долонею по своєму стегну. — Не крутися.

Ліна забарилася. Потім розвернулася і витягнула ноги вздовж дивана, впершись кедами йому в стегно.

Автобус монотонно гудів.
— Малий дзвонив перед виходом,  Стрім дивився.

— І як йому?

— Сказав, нормальний звук, — Кіт хмикнув. — Питав, коли повернуся. Років п'ять тому кричав би, а зараз як із чужим поговорив.

— Скільки йому? — запитала вона.

— П’ятнадцять. Слухає це все, копіює щось. Іноді здається, він мене тільки по ютубу і знає.

Ліна колись теж знала його лише з журнальних статей. Тоді преса постійно крутила історію про пацана з сиротинця, який пробився на стадіони, а потім зливав усе через зриви, розбиті готелі та чергові п'яні скандали.

— Паршиво, — сказала Ліна.

— Ага, і батько з мене теж як із гівна куля.

Вони замовкли. Автобус хитнуло на повороті. Ліна заплющила очі, слухаючи гуркіт мотора.