24

Джу-вон

На брифінгу було сімнадцять людей і жодної зайвої розмови.

На великому екрані висіла схема маршруту випробувального польоту КА-7: виліт із заводського аеродрому, набір у виділену зону, серія перевірок на різних режимах, повернення, два заходи й посадка. Праворуч — погода, обмеження, запасні аеродроми, мінімальні залишки пального. Нижче — окремий блок аварійних обов'язків.

Ха-ін сиділа через стіл від мене в темно-синьому льотному комбінезоні. Волосся було зібране низько, перед нею лежали програма й олівець.

За останню годину вона не подивилася на мене жодного разу довше, ніж дивилася на інших членів команди.

Мені це подобалося.

І трохи дратувало.

Командир випробувального екіпажу Кім Тхе-юн закінчив розбір відмов.

— Якщо параметр виходить за межі картки, тест припиняємо. Не доводимо, що можемо продовжити. Не рятуємо графік. Не сперечаємося з телеметрією в повітрі. Ха-ін, на ділянках, де керуєте ви, рішення «стоп тест» можете дати самі. Пояснення після посадки.

— Зрозуміла. Якщо виходимо за картку — зупиняємо тест.

— Джу-вон, ваше місце на інженерній консолі. У кабіну не лізете, поки вас не викличуть.

— Зрозумів. У кабіну без запрошення не лізу.

Мін-хо, який стояв біля задньої стіни, тихо сказав:

— Треба записати. Рідкісний випадок, коли він погодився з першого разу.

Я навіть не повернувся.

Тхе-юн почув і навіть не приховав усмішки.

— Якщо брат заважатиме, я висаджу обох.

Мін-хо усміхнувся й відступив до стіни.

— Я залишаюся на землі.

— Тоді вам пощастило.

Після брифінгу ми пройшли до літака.

КА-7 стояв у дальньому кінці перону без лівреї, білий, із невеликим номером прототипу біля носової стійки. Я бачив його сотні разів у цеху, на буксируванні, під час наземних випробувань, на відео перших польотів.

Сьогодні в ліве крісло мала сісти Ха-ін.

Вона обійшла літак разом із Тхе-юном. Зупинялася біля стійок, дивилася на кромки, питала про датчики й тимчасове випробувальне обладнання. Не торкалася фюзеляжу й не робила з моменту церемонію.

Коли вони закінчили зовнішній огляд, я перехопив її біля трапа.

— У вас є тридцять секунд до того, як я знову стану просто інженером у задній частині.

— Щедро. Я встигну відповісти.

— Як ви перед першим польотом на ньому?

Ха-ін перевірила застібку на кишені комбінезона.

— Хочу вже сісти й почати.

— Це відповідь пілота.

— Іншої зараз немає.

Я кивнув і не став витягувати з неї іншу відповідь.

— Тоді побачимося після посадки.

Вона затримала погляд.

— Джу-воне, ще одне.

— Що ще?

— Не дивіться на телеметрію так, ніби можете втримати літак силою думки.

— Я нічого не обіцяю.

Кутик її рота піднявся.

— От і добре.

Вона піднялася трапом.

Моя консоль стояла за кабіною, відділена від неї відкритим проходом і стійкою з випробувальними системами. Поруч сиділи інженер із систем керування й фахівець із бортового обладнання. На землі телеметрію дивилася окрема команда.

Перед запуском ми ще раз пройшли зв'язок, аварійні канали й стоп-критерії.

Двигуни запустилися о 09:17.

Перші двадцять хвилин минули штатно.

Руління. Зліт. Набір.

Тхе-юн виконав першу частину програми, потім передав керування Ха-ін.

Я почув її голос у гарнітурі.

— Керування прийняла, — сказала Ха-ін.

— Керування у вас.

КА-7 зробив плавний розворот у тестовій зоні.

На моїх екранах бігли сотні параметрів: тиск, температури, положення поверхонь, навантаження, стан шин даних, робота систем кондиціювання й герметизації.

Я змушував себе дивитися на числа, а не вперед.

Ха-ін почала зі зміни швидкості, конфігурації, автопілота, ручного керування, роботи директорних планок. Потім перейшли до оцінки інтерфейсу під навантаженням. Телеметрія давала завдання, Тхе-юн стежив за профілем, Ха-ін коментувала те, що бачить і що шукає очима.

— При переході в режим заходу попередження про паливний дисбаланс зміщується вниз. Бачу, але в реальній роботі шукатиму вище.

Інженер поруч зі мною зробив позначку.

— Прийняли. Повертаємося на базу.

— Пункт сімнадцять: при відкритому електронному чеклісті частина навігаційних даних стає дрібнішою. Не критично зараз. Під відмовою може бути.

Ще одна позначка.

Усміхнувся.

Системник глянув на мене.

— Що вас так розвеселило?

— Нічого. Працюємо далі.

Через дві години ми завершили основну висотну частину.

Після короткої паузи почалася перевірка реконфігурації дисплеїв. Один із екранів відключали штатно за програмою, щоб оцінити, як інформація переходить на сусідні.

Це була та частина, яку ми переробляли після довгого наземного тесту з Ха-ін.

Перший сценарій пройшов чисто.

Другий сценарій теж пройшов чисто.

На третьому Тхе-юн сказав:

— Готові до відключення лівого основного дисплея.

— Готова, — відповіла Ха-ін.

Телеметрія дала дозвіл.

Системник поруч зі мною ввів команду.

Лівий дисплей у кабіні згас, інформація штатно перебудувалася на центральний. Критичний блок залишився на тому самому місці відносно поля зору — рішення, за яке ми сперечалися майже тиждень.

— Реконфігурація нормальна, — сказала Ха-ін. — Висота, швидкість, просторове положення читаються без пошуку. Чекліст доступний.

Тхе-юн підтвердив показання й продовжив картку.

Я записав час.

І саме тоді на моєму екрані з'явився жовтий рядок, якого не було в тестовій картці.

ELEC BUS B — VOLTAGE LOW.

Системник поруч зі мною випростався й одразу перевірив канал телеметрії.

— Це не ін'єкція.

Ще два параметри змінилися майже одночасно.

Один із блоків живлення відключився.

У кабіні пролунав сигнал.