19

Ха-ін

Ха-ін прокинулася не від будильника, а від чужого пальця, який повільно ковзнув уздовж її спини й завмер на талії.

Вона лежала майже поперек Джу-вона: щокою на його плечі, коліном між його ногами, притиснувши його праву руку до матраца всім своїм тілом. Уночі це здавалося зручним. Зранку рука мала підозріло нерухомий вигляд.

Ха-ін підняла голову.

— Ви її ще відчуваєте?

Джу-вон розплющив очі. Волосся стирчало на потилиці, на щоці від подушки лишилася смуга. Він поворушив пальцями тієї руки, яку вона нарешті випустила, і скривився.

— Великий палець повернувся. Решта поки ведуть переговори.

Ха-ін сіла, підтягнула ковдру до грудей і подивилася, як він розминає плече.

— Треба було мене посунути.

— Я пробував. Ви вчепилися сильніше.

Джу-вон глянув на неї й усміхнувся вже нормально, не тим обережним виразом, із яким люди дивляться на когось після поганого дня.

— Не хвилюйтеся. Я нікому не скажу, що капітан Со уві сні захоплює територію.

Ха-ін потягнулася по подушку й поклала собі під спину.

— Скажете — наступного разу спатимете на дивані.

— Отже, наступний раз передбачений.

Вона подивилася на нього.

Джу-вон мовчки підняв здорову руку, визнаючи, що далі краще не розвивати.

Джу-вон нічого не прокоментував. Лише підсунув плече зручніше й поклав долоню їй на живіт під футболкою. Тепла рука лежала нерухомо, великий палець час від часу проходив по шкірі короткою дугою.

Ха-ін дивилася на його ключицю й згадувала зовсім не те, що хотіла.

Жовті маски над рядами. Голос Ін-у замість його голосу. Цифри на висотомірі. Руки на керуванні. Двері кабіни, які не можна відчинити тільки тому, що тобі раптом конче треба побачити одну людину.

Долоня Джу-вона на її животі трохи змістилася.

Ха-ін накрила її своєю.

Він не спитав, про що вона думає.

За це вона притиснулася ближче.

— Кава, — сказала хвилин через п’ять.

— Це наказ чи мрія?

— Перевірка вашої придатності до спільного побуту.

Джу-вон тихо засміявся їй у волосся, але встав.

Ха-ін ще трохи полежала в теплому місці, яке він залишив після себе.

На кухні вона знайшла його босоніж біля кавомашини. Учорашня сорочка висіла на спинці стільця, годинник лежав біля ключів, зарядка третій день стирчала з розетки біля її ліжка. У ванній стояла його зубна щітка. Не нова й не випадково забута — уже та, якою користуються зранку, не питаючи дозволу.

Джу-вон відкрив холодильник і довго дивився всередину.

— Я вчора точно бачив дві упаковки яєць.

Ха-ін сіла на край стільниці й узяла його чашку, хоча її стояла поруч.

— Одна була стара. Я викинула.

Він обернувся саме вчасно, щоб побачити, як вона п’є його каву.

— У вас своя.

Ха-ін зробила ще ковток і повернула чашку.

— Ваша ближче.

Джу-вон узяв її за коліно, розсунув трохи ноги й став між ними. Нічого особливого — просто сперся стегном об край стільниці, забрав свою каву й допив із того самого місця.

Ха-ін відчула, як усередині ліниво, але цілком виразно відгукнулося тіло.

Джу-вон провів долонею від її коліна вище, під край футболки, і затримав пальці на голій шкірі стегна.

— Ви ж збиралися шукати сніданок, — сказала Ха-ін.

— Я знайшов.

Вона глянула на нього.

— Навіть не намагайтеся пишатися цією фразою.

— Пізно.

Він поцілував її не поспішаючи, ще з присмаком кави. Ха-ін поклала долоню йому на шию й сама підтягнула ближче. Після вчорашнього їй не хотілося ні говорити, ні розбирати, що саме змінилося. Хотілося знати вагу його тіла, тепло шкіри, те, як він сміється їй у губи, коли вона кусає сильніше, ніж він очікував.

Джу-вон відставив чашку, не дивлячись, і вона дзенькнула об стільницю.

Ха-ін провела пальцями по його животу під футболкою.

Він замовк.

Ось це їй подобалося особливо.

Вона повторила.

Джу-вон видихнув крізь зуби й уперся долонями по обидва боки від неї.

— Ви зараз користуєтеся службовою інформацією.

— Я спостережлива.

— Це вже промислове шпигунство.

Ха-ін поцілувала його під щелепою, туди, де він учора мав червоний слід від маски.

Сьогодні лишилася тільки тонка рожева смуга.

Її пальці зупинилися.

Джу-вон відчув це відразу. Не відсунувся, не почав дивитися їй в очі й питати, чи все гаразд. Просто повернув голову й поцілував її в скроню.

Ха-ін обхопила його ногами за стегна.

Так було краще.

Телефон на столі завібрував.

Вони обоє проігнорували.

Завібрував ще раз.

Джу-вон неохоче відірвався від її шиї.

— Якщо це Ін-у, він має дуже погане відчуття часу.

Ха-ін дотягнулася до телефона.

Це був Ін-у.

Вона показала екран.

Джу-вон подивився й тихо вилаявся.

Ха-ін усміхнулася.

— Карма.

Повідомлення було коротке: попередню причину втрати тиску знайшли; повний технічний звіт надішлють екіпажу після погодження. Нижче — окремий файл щодо пасажирської кисневої системи.

Джу-вон уже дивився на вкладення.

Ха-ін торкнулася пальцем його підборіддя й повернула обличчя до себе.

— Навіть не думайте.

Він кілька секунд дивився на неї, потім на телефон у її руці.

— Там три маски.

— Вони нікуди не подінуться за двадцять хвилин.

— За двадцять?

Ха-ін зісковзнула зі стільниці.

— Тепер за тридцять.

Вони сіли не навпроти, а поруч. Джу-вон поставив планшет між тарілками. Попередній висновок був сухим: відмова одного з елементів системи герметизації, падіння тиску, неможливість стабілізувати висоту кабіни, аварійне зниження за процедурою. Далі йшли супутні зауваження по салону.

Три маски в двадцять дев’ятому ряду не випали автоматично.

Ха-ін перечитала цей ряд двічі.

— Що бачить старший бортпровідник на КА-7, якщо таке станеться?