Точка неповернення

12

Джу-вон

Наступного дня Ха-ін відкрила мій Список на першій сторінці, прочитала п’ять пунктів і взяла ручку.

— Ви не будете ображатися, якщо я писатиму прямо на полях?

— Залежить від того, що саме ви збираєтеся там написати.

— Тоді краще вирішіть зараз, бо перша примітка вже неприємна.

Ми сиділи в невеликій переговорній готелю, яку я забронював на дві години. На столі лежали ноутбук, роздруковані схеми КА-7, мій блокнот і кава, до якої ніхто не торкався останні двадцять хвилин.

Я посунув Список ближче до неї.

— Пишіть. Якщо після роботи з Мін-хо я переживу ще й вас, проєкт точно витримає сертифікацію.

Ха-ін не відповіла. Просто закреслила щось у третьому пункті й написала збоку кілька слів.

Я нахилився прочитати.

«Це рішення для нормального дня. Перевірити після шостої години зміни».

— Неприємно, — визнав я. — Але справедливо.

— У вас таких ще багато.

— Ми знайомі з моїм Списком сім хвилин, а ви вже погрожуєте йому масштабною ревізією.

— Я не погрожую. Я попереджаю власника документа.

Вона перегорнула сторінку.

Ха-ін працювала з текстом так само, як керувала літаком: не поспішала, не коментувала кожну думку вголос і не торкалася того, чого не розуміла достатньо. Якщо пункт стосувався конструкції, питала. Якщо бачила проблему з боку екіпажу, не пом’якшувала формулювання.

Через пів години в моєму Списку було дев’ять її позначок і два знаки питання.

— Пункт сорок три залишаємо, — сказала вона. — Ви тут праві.

— Тоді дякую. Я вже почав хвилюватися, що до обіду від документа залишиться обкладинка.

— Обкладинка теж погана. Спіраль чіпляється за кишеню кейса.

Я подивився на неї.

Ха-ін підняла очі й ледь усміхнулася.

— Це був жарт.

— Я зрозумів. Просто хочу запам’ятати дату.

Вона повернулася до сторінки, але усмішка залишилася.

Саме заради таких моментів я й перестав поспішати з нею. Ха-ін не ставала іншою людиною, коли розслаблялася. Вона не починала говорити без упину й не перетворювалася на жінку, яку легше читати. Просто іноді залишала двері відчиненими трохи довше.

Я навчився не ломитися в них плечем.

На шістдесят восьмому пункті вона зупинилася.

— Покажіть схему передньої кухні.

Я відкрив потрібний файл на ноутбуці.

Ха-ін підсунула стілець ближче. Її коліно торкнулося мого й залишилося там, поки вона збільшувала креслення.

Учора ввечері ми цілувалися в її номері. Сьогодні вона сиділа поруч у світлій сорочці, зібравши волосся, і сперечалася зі мною про доступ до аварійного обладнання.

Мені подобалися обидві версії ранку значно більше, ніж було розумно.

— Дивіться, — сказала Ха-ін. — Ви перенесли комплект сюди, бо до нього коротший шлях із центрального проходу.

— І він не конфліктує з сервісним візком.

— Поки візок стоїть там, де ви його намалювали. Учора під час пологів ми відгородили частину салону шторами й звільнили ряд. Якби одночасно знадобився цей комплект, люди пішли б назустріч одне одному через вузьке місце.

Я збільшив схему ще раз.

— У стандартній процедурі такого сценарію немає.

— Учора теж не було стандартного сценарію. Літак не може бути зручним тільки тоді, коли всі поводяться за інструкцією.

Я мовчки відкрив окремий файл і почав креслити другий варіант.

Ха-ін не заважала.

За кілька хвилин вона відсунула мою чашку подалі від ліктя. Я навіть не помітив, що майже штовхнув її рукавом.

— Тоді дякую.

— Я вже бачила, що робить із вами кава в літаку.

— Один раз пролив, а репутація залишилася назавжди.

— Один раз я бачила. Скільки було без мене, не знаю.

Я повернув голову.

Вона дивилася в екран, ніби нічого особливого не сказала.

— Ха-ін, ви зараз мене підкололи?

— Я поставила логічне запитання.

— Авжеж, звичайно.

Ми повернулися до схеми.

О дванадцятій адміністраторка нагадала, що переговорна заброньована іншими людьми. Ми зібрали папери, але зупинятися не хотілося.

— У мене сьогодні немає офісу, — сказав я в ліфті. — Якщо ви не втомилися від КА-7, можемо продовжити в мене після повернення в Хансон. Там є великий монітор і всі матеріали.

Ха-ін подивилася на мене через дзеркальну стіну ліфта.

— Це запрошення працювати чи запрошення до вас додому?

— Обидва варіанти мене влаштовують, але я не хочу підміняти один іншим.

— Тоді спочатку працювати.

— А потім?

— Джу-воне, я сказала «спочатку». Вам поки достатньо інформації.

Я засміявся.

До Хансона ми повернулися після третьої. У трансфері Ха-ін майже всю дорогу читала, а я відповідав на повідомлення з «Кан Аерокрафт». За двадцять хвилин до міста Мін-хо надіслав нову версію зауважень до КА-7 і коротко додав: «Батько переносить слухання на п’ятницю. Готуйся».

Я закрив повідомлення.

Ха-ін підняла очі від книги.

— Щось сталося?

— Перше слухання КА-7 перенесли на п’ятницю.

— Це погано?

— Це на три дні раніше, ніж я розраховував. Мін-хо вже надіслав двадцять дві сторінки зауважень.

— Тоді ввечері вам краще працювати, а не розважати мене.

— Я й планував працювати. Просто сподівався робити це поруч із вами.

Ха-ін закрила книгу пальцем, не втрачаючи сторінки.

— Тоді я приїду на кілька годин. Але якщо ви почнете показувати мені фінансові таблиці, я піду додому.

— Я настільки закоханим ще не став, щоб показувати вам фінансові таблиці на побаченні.

Вона повільно повернула голову.