4.1

Вівторок

Вона

У вівторок Ха-ин приїхала до аеропорту за сорок хвилин до брифінгу.

Вона залишила машину на службовому паркінгу, дістала з багажника льотну валізку й покотила її до термінала. У скляних дверях на мить відбилося її обличчя, темна форма й чотири золоті смуги на рукавах. Ха-ин поправила комір і зайшла всередину.

Телефон завібрував, коли вона проходила контроль.

Мін-джун: Ти забрала мою зарядку.

Ха-ин зупинилася біля стіни, відкрила передню кишеню валізки й знайшла ту зарядку.

Ха-ин: Вона в мене.

Мін-джун: Я знаю. Я ж тобі пишу.

Ха-ин: Забереш, коли приїду.

Мін-джун: Мені вона потрібна сьогодні.

Ха-ин: Тоді навіщо поклав її мені?

Він надіслав фотографію порожнього столу й підписав: «Щоб ти згадувала про сім’ю».

Ха-ин усміхнулася, прибрала телефон і пішла далі.

У кімнаті підготовки екіпажів другий пілот Кім Тхе-сон уже сидів за столом. Перед ним стояла кава, до якої він, схоже, ще не торкався.

— Доброго ранку, капітане.

— Доброго. Щось змінилося?

— На зворотному рейсі можливі опади. Поки що без обмежень.

Ха-ин сіла поруч, відкрила планшет і переглянула метеозведення. Над Хансоном формувався фронт, але до вечора він міг зміститися в будь-який бік. Вони обговорили запасні аеродроми, уточнили дані щодо пального й перейшли до решти документів.

— До речі, — сказав Тхе-сон, коли вони закінчили, — я вчора зібрав ліжко.

Ха-ин підвела очі.

— Вітаю.

— Залишилися чотири деталі.

— Співчуваю.

— Дружина сказала, що вони, мабуть, запасні.

— Вона вже спала на цьому ліжку?

— Ні.

— Розумна жінка.

Тхе-сон засміявся й потягнувся по каву.

До кімнати зайшов кабінний екіпаж. Сон-хо привітався з ними й повів колег до сусіднього столу. Мі-джон несла папку, Юн на ходу застібав годинник, а Лі Джу-вон притримав двері, пропускаючи обох уперед.

Він побачив Ха-ин і кивнув.

— Доброго ранку, капітане.

— Доброго, Лі.

Джу-вон сів поруч із Сон-хо, дістав ручку й відкрив службові документи.

Ха-ин повернулася до планшета. За кілька хвилин почався спільний брифінг.

Перший рейс минув без затримок.

У Йосані стояла ясна погода. Після посадки Ха-ин разом із Тхе-соном закінчила необхідні процедури й перевірила інформацію для зворотного маршруту. Прогноз над Хансоном погіршився, але поки що не вимагав змін у плані польоту.

До посадки пасажирів залишалося кілька хвилин. Ха-ин вийшла з кабіни розім’яти ноги й випити води.

У передній кухні Мі-джон намагалася дістати контейнер із нижнього відсіку. Візок стояв надто близько до шафи, і дверцята впиралися в нього.

— Джу-воне, посунь, будь ласка.

Він відсунув візок, притримав дверцята, поки вона діставала контейнер, і поставив усе на місце.

Мі-джон повернулася до своєї роботи.

Джу-вон залишився біля шафи. Він ще раз відчинив дверцята, глянув на візок, тоді дістав із кишені невеликий блокнот і щось записав.

Ха-ин стояла біля входу в кухню з пляшкою води в руці.

— Несправність? — запитала вона.

Джу-вон підвів голову.

— Ні, капітане. Усе працює.

— Тоді що записуєте?

Він на мить подивився на відкриту сторінку.

— Дещо, про що не хочу забути.

— Стосується рейсу?

— Не зовсім.

Вона затримала на ньому погляд. Джу-вон не виглядав ні збентеженим, ні особливо задоволеним своєю загадковою відповіддю.

Із кабіни визирнув Тхе-сон.

— Капітане, прийшло оновлення прогнозу.

— Іду.

Ха-ин закрутила пляшку.

— Не затримуйте підготовку салону, Лі.

— Не затримаю.

Вона повернулася до кабіни.

За хвилину, коли вони з Тхе-соном уже переглядали нові дані, Ха-ин згадала, що Джу-вон навіть не спробував пояснити, навіщо йому знадобилося вимірювати поглядом відстань між шафою та візком.

Утім, за кілька секунд вона перестала про це думати.

На зворотному рейсі дощ наздогнав їх ще до Хансона.

Ха-ин отримала оновлені дані про вітер і разом із Тхе-соном переглянула умови заходу. Диспетчер повідомив, що попередні борти заходять на посадку з інтервалом більшим, ніж зазвичай.

Вони мали достатньо пального, щоб дочекатися своєї черги або, за потреби, піти на запасний аеродром.

— Як вам наш прогноз? — запитав Тхе-сон.

Ха-ин подивилася на хмари попереду.

— Учора він був оптимістичніший.

— Метеорологи....

— Головне, щоб не за наш рахунок.

Тхе-сон усміхнувся й повернувся до радіозв’язку.

Під час зниження літак увійшов у щільну хмарність. Дощ розтікався по лобовому склу за ним поступово проступили вогні міста, а згодом і посадкової смуги.

Ха-ин виконала посадку сама.

На пробігу вона відчула, як літак злегка здригнувся під поривом бокового вітру, і скоригувала напрямок. За кілька секунд вони звільнили смугу й отримали дозвіл на руління.

— Гарна робота, — сказав Тхе-сон.

— Взаємно.

Він глянув на неї.

— Я думав, ви дасте мені посадити.

— Я теж думала.

— А потім?

— Потім побачила погоду.

— Наступного разу?

—Так.

Після зупинки двигунів вони закінчили документацію. Тхе-сон пішов на розбір польоту, а Ха-ин залишилася ще на кілька хвилин перевірити записи.

Коли вона вийшла з кабіни, останні пасажири вже залишали літак.

Сон-хо стояв біля передніх дверей. Мі-джон допомагала літній жінці зняти сумку з верхньої полиці, а Джу-вон чекав поруч, тримаючи її пальто. Він подав його пасажирці, дочекався, поки та вдягнеться, і побажав гарного вечора.

Ха-ин рушила проходом, котячи за собою валізку.