1

Вона 

Склад екіпажу вивішують за годину до вильоту, і до цієї хвилини ти не знаєш, з ким полетиш.

Ха-ин підійшла до екрана в кімнаті підготовки, знайшла свій рейс і повела очима по рядках.

Рейс 412. Хансон — Йосан — Тхамна.
Командир: Со Ха-ин.
Другий пілот: Хан Джі-ю.

Вона перечитала третій рядок ще раз, бо востаннє бачила це прізвище у своєму розкладі в березні.

А потім із коридора долинув голос.

Не голос Джі-ю. Чоловічий, повільний, яким в документальних фільмах розповідають про знайдені в лісі речі.

"...тіло виявили за сімнадцять кілометрів від того місця, де вона востаннє виходила на зв'язок..."

Ха-ин заплющила очі.

— Навушники....— сказала вона, не обертаючись.

— Доброго ранку, до речі.— відповіла Джі-ю, заходячи в кімнату з телефоном в одній руці й двома стаканами кави в другій.

— Навушники, Джі-ю.

— Вони розрядилися.

— Чого вони в тебе розряджені завжди як не спитаю?!

— Ну співпадіння. — легковажно знизила плечима Джі-ю й поклала телефон екраном донизу, не вимкнувши. Голос продовжував говорити про жертву...

***

— Я п'ять разів писала заяву про переведення.— скаржилася Джі-ю, сідаючи навпроти. — П'ять. Мені щоразу відповідали, що на Тхамні дефіцит другого пілота. А сьогодні я приїжджаю, дивлюся в розклад, і там ти.

— Я теж щойно подивилася.

— І що ти відчула, щаслива що полетимо разом ?

— Полегшення й тривогу.

— У якому співвідношенні?

— Залежить від того, вимкнеш ти цей телефон чи ні.

Джі-ю простягнула руку до телефону і вимкнула. У кімнаті стало тихо.

— Тримай каву. З молоком, без цукру.

— Дякую.

— Я просто хочу, щоб ти була в доброму гуморі, коли я розповім, як мені жилося.

***

Жилося їй, за її словами, погано.

На Тхамні відкрили два нові виходи на посадку, до яких йти цілих сім хвилин. У готелі зламався ліфт і його не лагодять із вересня. Начальник зміни одружився з жінкою з бюро знахідок, познайомилися вони через чиюсь загублену валізу, і на весіллі про це розповідали чотири рази.

— І найгірше... капітан з яким я літала останні два місяці, надто багато розмовляє під час зниження, замість того щоб сконцентруватися на роботі.

— Ти теж багато розмовляєш.

— Я розмовляю по суті.

— Ти вчора о шостій ранку подзвонила мені щоб переказати "о боже яке страшне відео про вбивство я дивилася" хоча я тільки заснула після нічного рейсу.

— Це був подкаст.

— Мені від цього не легше.

Джі-ю засміялася, потім раптом перестала й покрутила стакан у руках.

— У мене кіт помер.

Ха-ин відставила свою каву.

— Коли?

— У листопаді.

— Ти не казала.

— Я нікому не казала. Йому було шістнадцять, ветеринар сказав, що це багато для кота.

Ха-ин мовчала довше, ніж хотілося б.

Вона знала, що в таких випадках люди щось говорять, і що існують правильні слова, але жодне з них не приходило в голову, а мовчати було ще гірше.

— Він був славним рудим, — сказала вона нарешті.

— Сірий.

— Сірий. Вибач.

— Ти бачила його один раз, і він тебе тоді подряпав.

— Да було таке.

— В наступний раз кажи  "співчуваю", як нормальна людина.

— Співчуваю.

— Пізно, момент утрачено.

***

За двадцять хвилин до брифінгу вони розклали документи.

—Погода.— сказала Ха-ин. — Перша ділянка чиста. Друга гірша.

— Наскільки гірша?

— Фронт йде з заходу, вітер заходить збоку. Нас притисне на тисячі дві нижче, ніж я хотіла б.

— Значить, трясти буде довго.

— Від сорокової хвилини й до зниження.

Джі-ю нахилилася до планшета.

— А чому ти взяла цей маршрут? На сусідньому спокійніше.

— На сусідньому ми станемо в чергу за трьома бортами, які йдуть тим самим маршрутом на двадцять хвилин раніше.

— Ну логічно, а запас пального?

— На сімсот більше норми.

— Добре. — Джі-ю відкинулася на спинку. — Мені подобається, коли з тобою не треба сперечатися. На Тхамні я за два місяці на сперечалася більше, ніж за все життя.

— До речі. — сказала вона, згортаючи свій примірник. — Ти бачила, хто в салоні?

— Сон-хо старший бортпровідник.

— Я не про Сон-хо.

— Ще троє, я не встигла глянути хто з нами.

— Ха-ин.

— Що?

— Там новенький.....— пошепки сказала Джі-ю. — Високий. Ось такий приблизно.

Вона підняла руку над власною головою.

— І?

— І він у моєму смаку. Обличчя боженьки. А фігура мммм.

— Угу.

— Оце твоє "угу" мене бісить.

— Це просто "угу".

— Ха-ин, я його бачила чотири секунди, і за ці чотири секунди в мене чуть серце не зупинилося, кажу тобі. Ти могла б хоч якось цікавіше відреагувати.

— Побачимо, як він покаже себе в роботі.

Джі-ю подивилася на неї довгим поглядом.

— Ти жахлива. Ти справді жахлива людина.

***

Брифінг мав початися о сьомій сорок, та почався на кілька хвилини раніше бо всі вже зібралися.

Бортпровідників було четверо. Троє з них Ха-ин знала, з Сон-хо вона літала років шість поспіль, Мі-джон бачила щомісяця, хлопця на прізвище Юн пам'ятала ще з того рейсу, коли він перекинув чайник і півгодини вибачався перед усіма по черзі.

Четвертий стояв трохи збоку й тримав інструктаж-картку обома руками.

Джі-ю нахилилася до її вуха, роблячи вигляд, що показує щось у планшеті.

— Оце він.— сказала вона впівголоса. — Дивись, але не витріщайся.

— Я не витріщаюся.

— Ти взагалі не дивишся....зануда.

Ха-ин таки подивилася.

Джі-ю не перебільшила щодо зросту, він був вищий за Сон-хо на добру голову. Форма була нова, зі складками, які бувають тільки на речах, вийнятих із пакування вперше.